Slide Slide Slide Slide

Бузький Ґард

Одне з семи природних чудес України – «Гранітно-степове Побужжя» – розташоване там,
де Південний Буг, прорізавши річище-каньйон в Українському кристалічному щиті,
виривається на Причорноморську низовину. Це – одна з найстаріших ділянок суші в Європі,
яка не поринала у морські глибини десятки мільйонів років, оаза життя в степовому регіоні.
І це диво ще є!

Бузький Ґард – серце Гранітно-степового Побужжя, заповідне урочище на Південному Бузі, в районі сучасного м. Южноукраїнськ, де річка прорізаючи скелясті породи утворює дивовижні пороги. Це одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала у морські глибини вже протягом 60 млн. років, на якій сформувалися унікальні угруповання флори і фауни.

Для збереження цієї унікальної території з набуттям незалежності України був створений Регіональний Ландшафтний Парк «Гранітно-Степове Побужжя», а згодом, наприкінці 2000-х, Національний природний парк «Бузький Гард». Між цими подіями у територія була визнана одним із семи природних чудес України завдяки поєднанню її непересічної природної та культурної цінності. Згодом територія стала частиною Смарагдової мережі, що об’єднує європейські території особливого природоохоронного інтересу відповідно до Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі.

Дивовижна геологічна історія території обумовила значну кількість унікальних об’єктів живої природи – реліктів та ендеміків. Тут було виявлено значну кількість видів рослин і тварин середземноморських та гірсько-альпійських за походженням, виявлено 86 представників флори і фауни, занесених до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.

Територія Гранітно-степового Побужжя надзвичайно багата на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняхівська та трипільська культури, свідоцтва поселень кімерійців, савроматів, скіфів, ольвіополітів, давніх слов’ян, римлян. Але особливу цінність представляє культурна спадщина козацьких часів. Бог (нині – Південний Буг) славився серед запорожців як друга за значенням річка після Дніпра-Славутича, а на території Бузького Ґарду розміщувалось одне з найважливіших поселень козацької доби – адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки. Першим паланковим отаманом тут був князь Дмитро Вишневецький – легендарний Байда. Тепер ця території охороняється на державному рівні – вона є пам’яткою культури національного значення за № 140001-Н «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорізького».

Проте ні дивовижна природні цінність, ні виняткове історичне значення не гарантують збереження цієї унікальної та надзвичайно важливої для України території. Причина тому – Южноукраїнський енергокомплекс, а саме Ташлицька ГАЕС. Для цілей цього проекту радянських часів безпосередньо в руслі Південного Бугу створено Олександрівське водосховище, під водами якого вже затоплено частину унікальних територій, і ще частину планується затопити теперішнім проектом підняття рівня до відмітки +20,7 м.


Прямо зараз Ви можете висловити свою позицію і підписати Звернення до влади з вимогою захисту Бузького Ґарду від затоплення, заповнивши гугл форму

Позиція Національного екологічного центру України щодо підняття рівня Олексадрівського водосховища

Зарегулювання Південного Бугу на сьогодні вже перевищило допустимі норми. Річка є найбільш зарегульованою серед великих річок України. Сумарний об’єм штучних водойм в його басейні становить близько 1,5 куб.км, що істотно перевищує об’єм стоку Південного Бугу в маловодні роки, яких дедалі стає більше. Відповідно до Водного кодексу України, за таких обставин площі водосховищ не тільки не можна збільшувати, а необхідно зменшувати, щоб покращити протічність річки.

Підвищення рівня Олександрівського водосховища до 20,7 м призведе до зарегулювання Південного Бугу ще на 51 млн. куб.м. Безповоротні втрати води на випаровування збільшуються ще на 1,5 млн. куб.м, а Южно-Українська АЕС додатково може споживати ще7 млн. куб.м води. За таких обставин небезпеки підсилюються: води стає менше, а здатність річки до самоочищення знижується внаслідок затоплення порогів.

Дуже дивно, як проект підняття рівня Олександрівського водосховища до 20,7 м може розглядатися в сучасних умовах. Він порушує основи міжнародного та національного законодавства: Водний кодекс України, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ», «Про Червону книгу України», «Про екологічну мережу України», «Про охорону культурної спадщини», Бернську, Боннську та Оргуську конвенції а також багато інших. Всі ці нормативні акти – не забаганки юристів чи екологів, а затверджені державою вимоги здорового глузду. Усі вони були порушені і за підняття рівня водосховища до позначки 16 м, і за попереднього підняття рівня до 14,7 м, і за попереднього – до 10 м. Саме ці поетапні порушення призвели до сьогоднішніх проблем Південного Бугу, нестачі води для пересічних громадян в басейні річки.

Ще більшу цінність має для громадян України історичний ландшафт з порогами та островами, який і є тим самим Бузьким Ґардом – біосферним центром Гранітно-степового Побужжя. Саме ландшафт буде змінений у разі затоплення порогів і островів. Це фактично останній історичний ландшафт, пов’язаний з історією Запорозької Січі, однієї із ключових ланок у збереженні української державності попри всі випробування долі. Зберегти його і надалі – наш обов’язок перед наступними поколіннями.

Вважаємо, що Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів має зобов’язати НАЕК «Енергоатом» разом із Міністерством енергетики України представити альтернативні рішення щодо покриття пікових навантажень у південно-західній частині об’єднаної енергосистеми України, а також для забезпечення надійного базисного режиму роботи ЮУ АЕС, які не лише не будуть передбачати підйом рівня Олександрівського водосховища до відмітки + 20,7 м, але й будуть містити стратегію зниження його рівня до відмітки + 8 м, яка є відносно безпечною з екологічної точки зору.

Вбачаємо недоцільним впровадження подібних проектів, що мають значний і довготривалий вплив на довкілля. Вважаємо, що на даному етапі, потрібно накласти мораторій на розбудову Ташлицької ГАЕС до розробки вищезазначених альтернативних рішень.

Національний екологічний центр України.

Плани із затоплення Бузького Ґарду

Ідея створення потужного енергокомплексу на Південному Бузі поринає щонайменше у 70-ті роки ХХ-століття. Саме з нею пов’язані перші плани підкорення річки Південний Буг та затоплення Ґарду, які залишаються в силі і тепер у 2021 році – через півстоліття від народження цього руйнівного для довкілля проекту.

За свідченням очевидців, на початковому етапі в складі Південноукраїнського енергокомплексу планувалося зведення до 6-ти ядерних енергоблоків Южно-Української АЕС та їх охолодження за допомогою 10-ти гідроагрегатів Ташлицької ГАЕС, які мали скидати нагріту воду із ставків-охолоджувачів, а в зворотному напрямку подавати холодну воду із Південного Бугу. Варіант проекту, що почав реалізовуватись у 1975 р., передбачав спорудження 4-х енергоблоків АЕС сумарною потужністю 4000 МВт, а також гідрокомплексу, що мав складатися із:

  • Ташлицької гідроакумулюючої електростанції потужністю 1800 МВт (6 гідроагрегатів),
  • Костянтинівської ГЕС-ГАЕС (430 МВт) і
  • Олександрівської ГЕС (11,5 МВт)

Такий гідрокомплекс мав забезпечуватись каскадом водосховищ: Ташлицьким – у балці Ташлик (об’єм 86 млн. м3), Костянтинівським (442 млн. м3) і Олександрівським (114 млн. м3) – у руслі р. Південний Буг.

В радянські часи було побудовано 3 ядерних енергоблоки АЕС проектним терміном експлуатації 30 років. Будівництво 4-го енергоблоку АЕС, а також Ташлицької ГАЕС, Костянтинівської ГЕС-ГАЕС, Олександрівської ГЕС було зупинено у 1989 р. через спротив громадськості та позицію Академії наук УРСР після Чорнобильської катастрофи.

Схема розташування об’єктів Південноукраїнського енергокомплексу (за матеріалами НАЕК «Енергоатом»)

У 1996 р. компанія «Енергоатом» отримала у власність атомну станцію та недобудовані супутні гідроенергетичні об’єкти, а обласна рада відмінила мораторій на будівництво Ташлицької ГАЕС. Після кількаразового відхилення проектів ГАЕС на фоні громадського спротиву через масове порушення Конституції та законів України, у 2000 р. Уряд приймає постанову про фінансове забезпечення завершення будівництва Ташлицької ГАЕС[1], обумовлюючи її гострим дефіцитом пікових потужностей у південному регіоні України. В 2002 р. Урядом затверджено скорегований проект завершення будівництва[2], а в 2006 та 2007 рр. здано в експлуатацію гідроагрегати №№ 1 та 2 Ташлицької ГАЕС, чому передувало створення руслового Олександрівського водосховища та початок затоплення цінних територій.

Роботи з підготовки до заповнення Олександрівського водосховища виконувались з 1986 по 1990 р. 24 квітня 1999 р. був прийнятий в експлуатацію пусковий комплекс Олександрівської ГЕС (два турбінних агрегати загальною потужністю 11,5 га ) при позначці НПР водосховища + 8,0 м.

Навесні 2006 р. було здійснено підйом НПР до відмітки +14,7 м, після чого у грудні 2006 р. було введено в експлуатацію гідроагрегат № 1, а в серпні 2007 р. – гідроагрегат № 2.

В 2011 р. рівень Олександрівського водосховища був піднятий до сучасної, ситаном на весну 2021 року, відмітки +16,0 м, в результаті якого об’єм водосховища склав 20,95 млн. м3.

Проте не дивлячись на будівництво Ташлицької ГАЕС та неодноразове підняття рівня Олександрівського водосховища, незаконність яких була доведена в судовому порядку, експлуатація Южно-Української АЕС з кожним роком ускладнюється. В зв’язку із змінами клімату, що особливо відчутно проявляються останнім десятиліттям, а останніми роками – критично, зокрема, у зменшенні водності басейну Південного Бугу, Южно-Українська АЕС відчуває гострий дефіцит води, що обмежує її планову потужність, через низьку охолоджуючу здатність ставка-охолоджувача.

Тому останніх 10 років активно просуваються плани чергового підвищення рівня Олександрівського водосховища до відмітки +20,7 м та добудови ще 4‑х гідроагрегатів Ташлицької ГАЕС. Зокрема відповідні плани були зафіксовані у протоколі спільної наради з питань будівництва Ташлицької ГАЕС від 26.08.2015 р., що узгоджений Міненерговугілля, Мінприроди, ДП НАЕК «Енергоатом», ВП ЮУ АЕС, обласною радою та адміністрацією, а згодом у Заяві про наміри від ЮУ АЕС[3]. На той момент проект внаслідок супротиву громадськості не отримав позитивного висновку Державної екологічної експертизи.

Після чого, у квітні 2018 р., вже в умовах діючого Закону «Про оцінку впливу на довкілля», який визначає, що подібні проекти можуть реалізовуватися лише на підставі визначення їх допустимості за підсумками оцінки впливу на довкілля, НАЕК «Енергоатом» розпочато процедуру ОВД для проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3‑6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки +20,7м»[4]. 8 квітня 2021 р. в Єдиному реєстрі ОВД оприлюднено Звіт з ОВД, на основі якого, а також його громадського обговорення Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України буде ухвалюватися рішення щодо допустимості чи недопустимості реалізації даного проекту, а відповідно, і затоплення Бузького Ґарду.


До 20 травня 2021 року, кожен українець може вплинути на ситуацію, висловивши свій протест проти затоплення Бузького Ґарду. Як? Надіславши лист ЗАВАНТАЖИТИ ЗРАЗОК на адресу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, електронною поштою: OVD@mepr.gov.ua (достатньо електронного листа) чи на адресу: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, Київ, 03035.

Культурна та історична цінність

 У 1888 р. Д. Яворницький виявив і опублікував у книжці «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» перелік пам’ятних з козацьких часів порогів, урочищ, островів, скель та споруд, – тобто тих частин історичного ландшафту, що берегли пам’ять про Запорожжя, зокрема про Ґард. Сукупність цих одиниць рельєфу та археологічні об’єкти культурної спадщини часів Запорозької Січі і донині визначають історико-культурну цінність «Історичного ландшафту центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорізького» як видатного пам’ятного місця Вольностей Запорозьких Козаків. Ці «артефакти» стали основою сучасної символіки новопосталої Української держави.

Так, у паспорті нерухомої пам’ятки України «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького», складеному М. Товкайлом, В. Ленченком, Р. Осадчим та М. Біляшівським, зазначається: «За даними Д. Яворницького, у Ґарді на острові Ґардовому знаходилась церква та найвідоміший на Запорожжі рибний завод. Похідна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, яка існувала вже у 1742 р., стояла на скельному підвищенні у нижній частині Ґардового острова. Самі ж риболовецькі споруди – Старий, або Козацький Ґард – перегороджували р. Південний Буг з північного боку острова уздовж нижньої забори Ґардового порогу. Свідчення Д. Яворницького підтверджуються археологічними даними, здобутими у XX ст. У Паланковій балці розташовувався військовий табір козаків і запорозький цвинтар, залишки яких Д. Яворницький бачив на власні очі. Навпроти цієї балки існувала у запорожців стара переправа (перевіз) через р. Південний Буг, до якої сходилися кілька великих транзитних і торговельних шляхів: Чорний Польський (Шпаків), Ґардовий (Королівський), Січовий Нижчий та Керван-Іоль. Поселення в Ґарді та поблизу нього від XVII ст. було найзначнішим центром Вольностей Війська Запорозького на Південному Бузі. У XVIII ст. саме у цій мальовничій місцевості, багатій на природні ресурси, на давньому торговельному шляху до Молдови та балканських країн, на кордоні з володіннями Османської імперії, розташовувався адміністративний центр найбільшої і найбагатшої паланки (військово-територіальної одиниці) Запорозької Січі, якій підпорядковувались усі землі в межиріччі Інгулу і Південного Бугу, що належали запорожцям. Тут здавна існувала переправа через річку Південний Буг, стояли козацька сторожа і митниця, а навколишніми балками і річковими терасами розташовувалися козацькі поселення, хутори-зимівники, діяли рибні та кінні заводи, велося сільське господарство, провадилась внутрішня і зовнішня торгівля. Завдяки праці Д. Яворницького територію пам’ятки вже у XIX ст. було визнано вагомою частиною української культурної спадщини».

Аргументи археологічні

Територія надзвичайно багата на археологiчнi пласти: палеолiт, мезолiт, неолiт, трипiльська та черняхiвська культури, мiдний i залiзний вiки, епоха бронзи, свідчення поселень кiмерiйцiв, савроматів, скiфів, ольвiополiтiв, римлян, давніх слов’ян. Усього в цьому регіоні, мiж селами Мигiя i Олександрiвка, виявлено 98 археологiчних пам’яток. Унаслідок знищення сучасними водосховищами каньйоноподібних долин Дніпра та Дністра аналогів їм в інших районах Причорномор’я практично немає. Наукове значення цих пам’яток посилюється ще й тим, що вони розміщені в одному з найцікавіших з археологічного погляду регіонів України, що був щільно заселений протягом десятка тисячоліть, починаючи з пізнього палеоліту.

Територія тісно пов’язана також з останнім в Європі світським лицарським орденом – Військом Запорозьким Низовим та його державою – знаменитою на весь світ Запоpозькою Січчю (XVI– XVIII cтоліття). Південний Буг славився поміж запоpожців як дpуга за значенням рiчка після Дніпpа-Славутича. На цій території знаходився Ґард – адміністративний центр Буго-Ґаpдової паланки, найбільшої за pозміpами сеpед теpитоpіальних одиниць Запоpозької pеспубліки. Документи «Запорозького архіву» свідчать, що риба ловилась тут у великій кількості, здебільшого цінних порід. Це підтверджують i археологічні розкопки. Місцями на річці ще й сьогодні збереглися залишки ґардів (греблі для вилову риби, які складалися з великого каміння, уламків скель тощо). Пороги Південного Бугу мають місцеву назву – брояки. Із ними, як i з багатьма островами та скелями, пов’язана значна кількість запорозько-гайдамацьких легенд, переказів, вони були свідками козацьких старожитностей і бувальщин. Про минуле нам промовляють їхні назви: острів козака Мамая, Запорозька брояка, скелі «Турецький стiл» i «Пугач», Козацькi ворота тощо. Уpочище «Пpотіч» з козацькою святинею – Пpотичанською скелею – було відоме в усьому запорозькому краї.

Природна цінність

Ще у 1820-х роках відомий зоолог А. Андржейовський визначав місця довкола історичного центру Буго-Ґардівської паланки як наймальовничіші ландшафти на всій протяжності Південного Бугу, який він проїхав від витоків до гирла. Його думку на початку XX ст. підтримав відомий дослідник Й. Пачоський. Він вважав її флористично найбагатшою ділянкою природної рослинності у тодішній Херсонській губернії, яка охоплювала терени Херсонської, Миколаївської та Одеської областей сучасної України – тобто усе ПівнічноЗахідне Причорномор’я. Ґрунтуючись на цих висновках, відомий географ Г. Танфільєв дійшов висновку про потребу зберегти біоту й ландшафти цих місць для прийдешніх поколінь.

Дослідження природної цінності ландшафту пам’ятки пожвавилися після 1945 р. Нові види тамтешніх квіткових рослин описали М. Клоков, Ф. Гринь та інші ботаніки. Характер рослинного покриву цих теренів розкрили праці Г. Білика, В. Осичнюка, В. Ткаченка. Особливо велике значення для вивчення рослинності Гранітно-степового Побужжя мали праці В. Собка, який у своїй дисертації висловив думку щодо необхідності заповідання каньйону р. Південний Буг на всій території у зв’язку з цінністю його природних систем. Завдяки працям зазначених авторів 24 види вищих рослин, які творять естетичну та природну цінність пам’ят-ки, потрапили до «Червоної книги України. Рослинний світ» (1996). У 1990–2000 роках вивчення рослинного покриву теренів пам’ятки провадив О. Деркач, який визначив останні як надзвичайно цінну ботанічну територію Європи.

Чотири види рослин – мерингію бузьку, смілку бузьку, смілку Ситника та вишню Клокова – можна побачити лише тут, вони більш ніде у світі не зростають.

Вивчення тваринного світу протягом XX ст. дало найбільші результати впродовж 1980–2000 років. Співробітниками Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України ґрунтовно досліджено склад фауни околиць с. Богданівка, смт Костянтинівка та м. Южноукраїнськ. Особливо плідним було вивчення фауни риб, птахів, плазунів та окремих груп безхребетних тварин (С. Таращук, М. Таращук, В. Костюшин, Л. Бутузова, І. Плющ, О. Пучков, О. Радченко, В. Сабодаш, В. Кулаков, А. Смирнов, Ю. Мовчан, Ю. Рабцевич, О. Вобленко та інші). Це дало інформацію для 62 нарисівпро види тварин у «Червоній книзі України. Тваринний світ» (1994) і, разом із підсумками ботанічних досліджень, остаточно визначило цінність цього пам’ятного місця з погляду охорони природної спадщини.

Фото Деркача

Фото Д. Ширяєва

Фото В.Поліщук

Фото Г. Коломієць

Фото Г. Коломієць

  1. «Последствия будут необратимыми»: в Николаевской области вновь заговорили о затоплении «Бугского Гарда»
  2. Бузький Гард у небезпеці: активісти просять громадськість долучитися до порятунку
  3. Миколаївські АТОвці збираються прикувати себе ланцюгами до острова на знак протесту проти затоплення «Бузького Гарду»
  4. На острове Бугский Гард ветераны АТО приковали себя цепями к скале, протестуя против его затопления. ВИДЕО (21.04.2021)
  5. Екологи та ветерани АТО проведуть акцію проти затоплення частини нацпарку через будівництво ГАЕС
  6. Суспільне: Миколаїв. На Миколаївщині відбулася попереджувальна акція проти можливого затоплення історичної пам’ятки
  7. ГардCity. На Миколаївщині 21 квітня 2021 року відбулася акція: #ЗахистимоБузькийГард!
  8. Активісти і воїни АТО прикували себе ланцюгами на острові, щоби звернути увагу на затоплення Бузького Гарду
  9. На Миколаївщині відбувається попереджувальна акція проти можливого затоплення історичної пам’ятки
  10. На Миколаївщині учасники війни на сході України, які втратили кінцівки, прикували себе до скелі на знак протесту проти підняття рівня Олександрівського водосховища і затоплення острова Гардовий.
  11. Анонс: Врятувати Бузький гард. Екологи та ветерани АТО проведуть акцію проти затоплення частини нацпарку через будівництво ГАЕС
  12. Контр-позиція енергетиків: Позиція ВП ЮУАЕС щодо акції протесту воїнів АТО проти дозаповнення Олександрівського водосховища
  13. Как на Николаевщине защищали от затопления уникальный Гардовый остров. ФОТОРЕПОРТАЖ

  14. Ветераны АТО приковали себя к скале на акции против затопления острова Гардовый

  15. На Миколаївщині відбувається попереджувальна акція проти можливого затоплення історичної пам’ятки
  16. На Миколаївщині 21 квітня 2021 року відбулася акція: #ЗахистимоБузькийГард!
  17. Ветерани прикували себе ланцюгами на острові Гардовий на знак протесту проти його затоплення
  18. «Цей острів – це уособлення України»: розповідаємо, що змусило воїнів АТО прикувати себе до скелі острова «Гардовий», і які аргументи в енергетиків
  19. Как выглядит остров в парке Бугский Гард, который могут затопить. ФОТОРЕПОРТАЖ
  20. На Николаевщине ветераны АТО цепями приковали себя к острову в знак протеста против затопления «Бугского Гарда» (ФОТО)
  21. На Николаевщине ветераны АТО приковали себя цепями к скалам Бугского Гарда (Фото, видео)

  22. Місце козацької слави та незайманої природи може опинитися під водою
  23. Науковий форум “Енергонезалежність України без втрати історичної та природної спадщини”
  24. Добрий вечір 13.05.21 Олександр Терещенко про енергонезалежність та збереження природної спадщини
  25. У Миколаєві підписали Резолюцію, розглянувши проєкт добудови Ташлицької ГАЕС
  26. У Миколаєві розглянули проект добудови Ташлицької ГАЕС
  27. Об’єктив 13 05 21 У Миколаєві відбувся Всеукраїнський науковий форум
  28. У Миколаєві відбувся науковий форум “Енергонезалежність України без втрати історичної і природної спадщини”
  29. У Миколаєві підписали Резолюцію, розглянувши проєкт добудови Ташлицької ГАЕС
  30. Плани з добудови Ташлицької ГАЕС: інтерв’ю з експерткою НЕЦУ
  31. Ветерани АТО на захисті Бузького Ґарду
  32. Добудова Ташлицької ГАЕС: плани енергетиків
  33. Прояв часу: затоплення української Швейцарії
  34. Український поет Сашко Обрій за збереження Бузького Ґарду
  35. Роман Спиця: чому затоплення Бузького Ґарду – найбільша екологічна проблема сьогодення?
  36. Дмитро Іванов: Чому варто зберегти Бузький Ґард?
  37. Чому збереження Бузького Ґарду – наша основна місія?
  38. Енергозалежність України без втрати природної та історичної спадщини: чи це можливо?

Матеріали оцінки впливу на довкілля та екологічних експертиз

  1. Пропозиції та зауваження громадськості до Повідомлення про плановану діяльність з Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3-6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки +20,7м опубліковані в Єдиному реєстрі ОВД (2018)
  2. Матеріали ОВД проекту Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3-6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки +20,7м (2018-2021)
  3. Рекомендації Комітету з питань екологічної політики за підсумками круглого столу “Екологічні аспекти розвитку гідроенергетики в Україні” (23.05.2018)
  4. Висновки громадської екологічної експертизи ситуації, що склалася внаслідок добудови Ташлицької ГАЕС та підняття рівня Олександрівського водосховища вище НПР – 8 м (2008)

Заяви та Звернення

  1. Повторне звернення НЕЦУ до Європейського Інвестиційного Банку щодо ймовірного фінансування проекту добудови Ташлицької ГАЕС (12.04.2021)
  2. Резолюція семінару «Урядова Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026 року: регіональний рівень (басейн Південного Бугу) – точка зору експертів та громад», м. Миколаїв, 15.09.2017 р.
  3. Звернення НЕЦУ до Президента України щодо небезпеки знищення пам’ятки культури національного значення (07.03.2017)
  4. Звернення НЕЦУ до Уряду України щодо підйому рівня Олександрівського водосховища (07.03.2017)
  5. Публічна позиція НЕЦУ щодо Програми розвитку гідроенергетики до 2026 року (27.01.2017)
  6. Колективне звернення до міністра енергетики та вугільної промисловості щодо обговорення “Програми розвитку гідроенергетики до 2026 року” (2017)
  7. Звернення НЕЦУ до Міністерства екології і природних ресурсів України щодо наявності ОВНС на підйом НПР Олександрівського водосховища (11.10.2016)
  8. Заява громадських організацій екологічного спрямування та представників експертної спільноти України з приводу ухвалення yрядом України «Програми розвитку гідроенергетики України до 2026 року» (25.07.2016)
  9. Звернення НЕЦУ до голови ВРУ стосовно збереження Гранітно-Степового Побужжя та накладання мораторію на розбудову Ташлицької ГАЕС (05.02.2016)
  10. Звернення НЕЦУ до Держатомрегулювання та Кабміну щодо продовження терміну експлуатації енергоблоку №2 ЮУАЕС (10.12.2015)
  11. Звернення НЕЦУ до Держатомрегулювання щодо надання звіту про виконання незалежних повірочних розрахунків реактора енергоблоку №1 ЮАЕС (07.09.2015)
  12. Звернення НЕЦУ до Мінприроди щодо дотримання Україною зобов’язань за Конвенцією про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Конвенцією Еспо) при прийнятті рішень щодо продовження роботи енергоблоків АЕС у понад проектний термін (28.05.2015)
  13. Звернення НЕЦУ до Держатомрегулювання України щодо продовження терміну експлуатації енергоблоків АЕС (29.05.2015)
  14. Звернення до членів Колегії Держатомрегулювання України, РНБО та СБУ щодо небезпеки продовження терміну експлуатації енергоблоку №1 Южно-Української АЕС (27.11.2013)
  15. Коментарі, зауваження та запитання НЕЦУ до НАЕК “Енергоатом” щодо продовження терміну експлуатації енергоблоку № 1 Южноукраїнської АЕС (19.11.2012)
  16. Звернення НЕЦУ до ініціатора конкурсу “7 природних чудес України” Миколи Томенка з проханням врятувати об’єкти-претенденти (16.07.2008)
  17. Про ситуацію, яка склалася внаслідок добудови Ташлицької ГАЕС та підняття рівня Олександрівського водосховища на р. Південний Буг в Миколаївській області вище НПР 8,0 м. (27.06.2008)
  18. Звернення НЕЦУ до Президента України Володимира Зеленського щодо загроз Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року
  19. Звернення НЕЦУ до Міндовкілля щодо неможливості проведення громадського обговорення проекту добудови Ташлицької ГАЕС в умовах карантину

  20. Звернення до високопосадовців із закликом захистити Бузький Ґард

Аналітичні, наукові та довідкові видання

  1. Постер Пам’ятка культури “Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького” (2017)
  2. Жива Україна. Екологічний журнал, №1, 2017
  3. Довідник найцінніших територій та об’єктів в межах Арбузинського, Доманівського районів Миколаївської області та м. Южноукраїнськ (2008)
  4. Матеріали VI Наукових читань пам`яті Сергія Таращука (2019)
  5. Матеріали V Наукових читань пам`яті сергія Таращука (2017)
  6. Гідроенергетичний потенціал річок України: розвінчання міфів / Р.Б. Гаврилюк, Г.К. Веремійчик, О.П. Гавриленко, Д.В. Гулевець, О.Г. Тарасова, С.А. Савченко, І. Матушек. – К.: Видавництво “Фенікс”. – 2018. – с. 32
  7. Інструменти громадянського суспільства у прийнятті рішень щодо розвитку гідроенергетики / В.В.Цокур – К.: Видавництво “Фенікс”. – 2017. – 24 с.
  8. Гідроенергетика в енергетичній політиці європейського союзу / Д.В. Гулевець, Г.К. Веремійчик, Р.Б. Гаврилюк, В.В. Шаравара, С.А. Савченко, М.В. Козловська, К.О. Ульянова – К.: Видавництво “Фенікс” – 2018. – 24 с.
  9. Принципи збалансованого розвитку гідроенергетики / Г.К. Веремійчик, Р.Б. Гаврилюк, Д.В. Гулевець, О.Г. Тарасова, І.В. Тимченко – К.: Видавництво “Фенікс” – 2018. – 20 с.
  10. Аналіз урядової програми розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року (2016)
  11. Резюме аналізу документів щодо продовження терміну експлуатації енергоблоку №1 Южно-Української АЕС (2015)
  12. Гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС) – не зелені інвестиції (2009)
  13. Постери ““Енергоатом” має повернути загарбані заповідні території” (17.04.2014)

Відеоматеріали

 

Фотоматеріали

 

Новини кампанії