Фото: mandrivnic.dreamwidth.org
Під час Міжнародного форуму адвокатів «Kharkiv Unbreakable 2026» (14–15 травня 2026 р.) голова НЕЦУ Руслан Гаврилюк виступив із промовою «Захист Бузького Ґарду як відображення боротьби громадськості за збереження української спадщини». Дискусія, присвячена захисту публічних інтересів в умовах екстраординарних режимів, стала потужним майданчиком для нагадування: навіть під час війни екологічні та культурні загрози не зникають — вони набувають нових вимірів.
Унікальна територія під постійною загрозою
Бузький Ґард – серце Гранітно-степового Побужжя, заповідне урочище на Південному Бузі, в районі сучасного м. Південноукраїнськ, де річка, прорізаючи скелясті породи, утворює дивовижні пороги.
Але це не просто мальовничі пороги на Південному Бузі. Це одна з найдавніших ділянок суші в Європі.
Бузький Ґард розташований на Українському кристалічному щиті — одній із найдавніших структур земної кори Європи. Його породи мають докембрійський вік: від сотень мільйонів до кількох мільярдів років. Найпоширеніші гнейси та мігматити сформувалися понад 2 млрд років тому, а окремі утворення сягають віку близько 3,6 млрд років. Це означає, що територія Гранітно‑степового Побужжя є своєрідним «геологічним архівом», який зберіг свідчення найдавніших процесів формування літосфери. Саме ця давність робить Бузький Ґард унікальним не лише з природної, а й з наукової точки зору: він є живим свідком еволюції земної кори, що не поринала в морські глибини щонайменше 60 мільйонів років.
Тут сформувалися унікальні ендемічні угруповання флори і фауни, а сам ландшафт визнаний одним із семи природних чудес України («Гранітно-степове Побужжя»).
Дивовижна геологічна історія території обумовила значну кількість унікальних об’єктів живої природи – реліктів та ендеміків. Тут було виявлено значну кількість видів рослин і тварин середземноморських та гірсько-альпійських за походженням, виявлено 86 представників флори і фауни, занесених до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.
Територія Гранітно-степового Побужжя надзвичайно багата на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняхівська та трипільська культури, свідчення поселень кімерійців, савроматів, скіфів, ольвіополітів, давніх слов’ян, римлян.
Останній свідок козацької доби
Природна цінність тісно переплетена з історичною. Бузький Ґард — це колишнє серце «Бугогардівської паланки» Війська Запорозького, найбільшої за розмірами адміністративної одиниці Козацької республіки. Із цією територією пов’язують діяльність легендарного князя Дмитра Вишневецького (Байди), одного з ранніх організаторів козацького війська. Сьогодні цей історичний ландшафт має статус пам’ятки культурної спадщини національного значення.
«Це фактично останній історичний ландшафт, пов’язаний з історією Запорозької Січі — однієї з ключових ланок у збереженні української державності попри всі випробування долі. Бузький Ґард є свідченням того, що це — не “дикі степи”, а історично українська територія. Зберегти його і надалі – наш обов’язок перед наступними поколіннями», — наголосив Руслан Гаврилюк.
Саме цей ландшафт буде безповоротно змінений у разі затоплення порогів і островів.
Енергетичний тиск: стара радянська спадщина
Головна загроза для цієї унікальної території походить від Південноукраїнського енергокомплексу. Його проєктування розпочалося ще в 1975 році, і спочатку планувалося шість енергоблоків АЕС, десять гідроагрегатів Ташлицької ГАЕС та масштабне зарегулювання Південного Бугу.
У 1990 році Верховна Рада України запровадила мораторій на розширення проєкту, однак уже в 1999 році запрацювали перші агрегати Ташлицької ГАЕС. Вода з Південного Бугу використовується для охолодження реакторів та живлення водойми-охолоджувача. Рівень Олександрівського водосховища поступово піднімали з позначки +8 м до +16 м, а плани «Енергоатому» передбачають подальше підняття аж до 20,7 м.
Критичне зарегулювання: Південний Буг на межі
Як зазначив Руслан Гаврилюк, зарегулювання Південного Бугу на сьогодні вже перевищило допустимі норми. Річка є однією з найбільш зарегульованих серед великих річок України. Сумарний об’єм штучних водойм в її басейні становить близько 1,5 куб. км, що істотно перевищує об’єм стоку Південного Бугу в маловодні роки, яких дедалі стає більше. Відповідно до Водного кодексу України, за таких обставин площі водосховищ не тільки не можна збільшувати, а необхідно зменшувати, щоб покращити проточність річки.
Підвищення рівня Олександрівського водосховища до 20,7 м призведе до зарегулювання Південного Бугу ще на 51 млн куб. м. Безповоротні втрати води на випаровування збільшаться ще на 1,5 млн куб. м, а Південноукраїнська АЕС додатково зможе споживати ще 7 млн куб. м води. За таких обставин небезпеки підсилюються: води стає менше, а здатність річки до самоочищення знижується внаслідок затоплення порогів.
«Дуже дивно, як проєкт підняття рівня Олександрівського водосховища до 20,7 м може розглядатися в сучасних умовах», — наголосив голова НЕЦУ.
Системні порушення законодавства
Цей проєкт, за словами Руслана Гаврилюка, порушує основи міжнародного та національного законодавства: Водний кодекс України, закони «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ», «Про Червону книгу України», «Про екологічну мережу України», «Про охорону культурної спадщини», а також Бернську, Боннську та Орхуську конвенції та багато інших актів.
«Всі ці нормативні акти — не забаганки юристів чи екологів, а затверджені державою вимоги здорового глузду, — підкреслив він. — Усі вони були порушені і за підняття рівня водосховища до позначки 16 м, і за попереднього підняття рівня до 14,7 м, і за попереднього – до 10 м. Саме ці поетапні порушення призвели до сьогоднішніх проблем Південного Бугу, нестачі води для пересічних громадян у басейні річки».
Судова битва триває
У 2006 році було протизаконно вилучено частину земель природно-заповідного фонду, що згодом підтвердила судова практика та відповідні судові рішення. Це спричинило подальші судові процеси й численні суспільні дискусії.
У 2015 році, ще до ухвалення Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», проводилися громадські слухання в межах процедури оцінки впливу на навколишнє середовище. Тоді діяла постанова Кабінету Міністрів України, яка визначала перелік об’єктів, що підлягали державній екологічній експертизі. Відповідно до цієї постанови та Закону України «Про екологічну експертизу», проєкт розширення Південноукраїнського енергокомплексу з підняттям рівня Олександрівського водосховища в руслі Південного Бугу підпадав під процедуру державної екологічної експертизи. Саме ті слухання стали переломними, коли громадськість виборола право виступати паритетно з представниками НАЕК «Енергоатом».
Проєкт досі не знято з порядку денного. Тричі за час дії Закону про ОВД цей проєкт отримував відмову у видачі позитивного висновку. І щоразу «Енергоатом» повертався з новою спробою.
Наразі НЕЦУ бере участь у кількох судових процесах:
- Справа № 486/1501/23 (Південноукраїнський міський суд) — про заборону завершення будівництва Ташлицької ГАЕС (гідроагрегати 3-6) з підняттям рівня до 16,9 м та 20,7 м.
- Справа № 2/475/16/26 (Доманівський районний суд) — щодо земель, незаконно вилучених із природно-заповідного фонду ще у 2006 році.
- Справа № 400/4107/25 (Миколаївський окружний адміністративний суд) — про визнання протиправним погодження проєктної документації Мінкультури.
Окремий позов про визнання бездіяльності Мінкультури протиправною Миколаївський окружний адміністративний суд задовольнив, однак П’ятий апеляційний адміністративний суд скасував це рішення 9 грудня 2025 року. Битва триває.
Громадський спротив: до екологів доєднались ветерани російсько-української війни
НЕЦУ став першою екологічною громадською організацією, зареєстрованою в Незалежній Україні (30 серпня 1991 року). І відтоді одним із головних пріоритетів організації є захист Бузького Ґарду. Завдяки зусиллям НЕЦУ територія отримала статуси Регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя», згодом — Національного природного парку «Бузький Ґард» та ввійшла до Смарагдової мережі Європи.
У 2015 році до екологів долучилися ветерани російсько-української війни, зокрема Денис Янтар та Олег Кравець. Саме Денис відстояв право громадськості на рівноправні виступи під час оцінки впливу на довкілля (ОВД), а Олег створив та очолив «Штаб опору затопленню Бузького Ґарду».
«Саме такі люди, як Олег Кравець, Олександр Терещенко, Денис Янтар, у 2010-х роках не дозволили затопити цю територію. Вони змінили підхід «Енергоатому» до громадських слухань», — зазначив Руслан Гаврилюк.
Вимоги НЕЦУ: альтернативи, зниження рівня, мораторій
Виступаючи на форумі адвокатів, голова НЕЦУ сформулював чіткі вимоги до державних органів: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів має зобов’язати НАЕК «Енергоатом» разом із Міністерством енергетики України представити альтернативні рішення щодо покриття пікових навантажень у південно-західній частині об’єднаної енергосистеми України, а також для забезпечення надійного базисного режиму роботи Південноукраїнської АЕС. Ці рішення мають не лише не передбачати підйом рівня Олександрівського водосховища до відмітки +20,7 м, а й містити стратегію зниження його рівня до відмітки +8 м, яка є відносно безпечною з екологічної точки зору.
Крім того, НЕЦУ вважає недоцільним впровадження подібних проєктів, що мають значний і довготривалий вплив на довкілля. На даному етапі потрібно накласти мораторій на розбудову Ташлицької ГАЕС до розробки вищезазначених альтернативних рішень.
Ми обираємо майбутнє
Руслан Гаврилюк нагадав: війна довела вразливість централізованої енергосистеми. Російські ракети неодноразово пролітали поряд із Південноукраїнською АЕС, завдавали ударів по її інфраструктурі. Майбутнє — за розподіленою генерацією, яка є більш стійкою та екологічно дружньою.
«Ми не обираємо між енергетикою і довкіллям. Ми обираємо майбутнє, де енергетика не знищує власну історію та природу. Наша позиція — альтернативні рішення для покриття пікових навантажень без затоплення порогів», — підсумував голова НЕЦУ.
Бузький Ґард — це не лише минуле. Це наша ідентичність, наша стійкість і наша відповідальність перед майбутніми поколіннями. Втратити його означає втратити частину себе. І ми не маємо на це права — особливо сьогодні.