© FZS/Daniel Rosengren

1. Юридичний статус річок Дніпро та Припять

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, водні та інші природні ресурси, які є в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу.

Водні ресурси визначаються як обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території (ст. 1 Водного кодексу України). Своєю чергою, поверхневі води – води різних водних об’єктів, що знаходяться на земній поверхні, серед яких, зокрема, річки та канали (судноплавні) (ст. 3 Водного кодексу України).

Законодавство містить положення умовного поділу річок та каналів на об’єкти загальнодержавного та місцевого значення (ст. 5 ВК України). Ознаки поділу – місцезнаходження, територія використання вод (кількість областей) та розташування в межах території природно-заповідного фонду державного значення. Це має значення для прийняття рішень щодо віднесення річки до об’єктів природно заповідного фонду або встановлення нормативів якості води.

Також, залежно від водозбірної площі басейну, річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. км2. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. км2. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. км2.

Поділ річок на великі, середні та малі передбачає різні за характером заходи, спрямовані на їх збереження: розмір встановлених прибережних захисних смуг; застосування обмежень користування землями прибережних смуг для охорони водних об’єктів від забруднення та підтримання водності (особливо малих річок).

Річка Дніпро (українська ділянка) протікає через вісім областей України, площа водозбору української ділянки становить 291,4 тис км2. Дніпро має загальнодержавне значення та належить до великих річок.

Пригирлова ділянка річки Прип’ять (українська ділянка) протікає у межах Київської області і належить до природно-заповідного фонду та включена до переліку об’єктів Смарагдової мережі (Чорнобильський біосферний резерват).

 

                        Фото 1 – річка Прип’ять                                        © FZS/Daniel Rosengren

 

Дніпро та Прип’ять є водними об’єктами України, які належать до транскордонних водотоків та до категорії річок, на яких можна створювати внутрішні водні шляхи. Водночас води річок підлягають державній охороні, що передбачає дослідження стану вод, обліку вод, визначення нормативів якості води, екологічної безпеки водокористування, скидання забруднюючих речовин.

 

 

 

 

Також 2016 року впроваджено інтегровані підходи до управління водними ресурсами за басейновим принципом. У зв’язку з цим, у 2017 році було затверджено межі районів річкових басейнів, суббасейнів та водогосподарських ділянок (наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2017 №103). Згідно меж, басейн річки Дніпро є цілісним та складається з суббайсейнів Верхнього Дніпра, Нижнього Дніпра. Створено Басейнову раду Прип’яті, Басейнову раду Десни та верхнього Дніпра, Басейнову раду Середнього Дніпра та Басейнову раду Нижнього Дніпра. Басейнові ради мали б бути ключовою ланкою у питаннях контролю та використання водних ресурсів відповідних басейнів, однак вони є лише консультативно-дорадчим органом.

Відповідно до Конвенції з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, річки Дніпро та Прип’ять належать до транскордонних водотоків, оскільки протікають територією декількох країн. Відповідно до положень Конвенції її сторони повинні вживати заходів для попередження, обмеження та скорочення будь-якого транскордонного впливу. Зокрема, передбачається необхідність проведення процедури оцінки впливу на довкілля.

Водні ресурси в Україні охороняються державою, а їх використання контролюється уповноваженими державними органами, що передбачає дослідження стану вод, обліку вод, визначення нормативів використання.

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється державний моніторинг вод. Складовими державного моніторингу вод є моніторинг біологічних, гідроморфологічних, хімічних та фізико-хімічних показників.

Суб’єктами державного моніторингу вод є Мінекоенерго, Держводагентство, Держгеонадра, ДСНС, а також ДАЗВ (у зоні відчуження та зоні безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Безумовною складовою водних об’єктів є землі, на яких вони розташовані та якими обмежуються. Землі, на яких розміщені водні об’єкти, є землями водного фонду, а саме землі зайняті (ч. 1 ст. 58 ЗК України): річками, водосховищами, іншими водними об’єктами, прибережними захисними смугами, каналами, береговими смугами водних шляхів. Тому використання дна річок та їх прибережних захисних смуг передбачає використання земель водного фонду, що здійснюється у спеціальному порядку.

Отже, річки Дніпро та Прип’ять є водними об’єктами України, які належать до транскордонних водотоків та до категорії річок, на яких можна створювати внутрішні водні шляхи. Водночас води річок підлягають державній охороні, що передбачає дослідження стану вод, обліку вод, визначення нормативів якості води, екологічної безпеки водокористування, скидання забруднюючих речовин тощо.

 2. Правове регулювання використання річок в Україні в цілях судноплавств

Регулювання галузі судноплавства в законодавстві України можна поділити на три складові: судноплавство як діяльність; забезпечення інфраструктури судноплавства (порти, заводи, бази, підприємства); та природно-ресурсна складова (земля, водні об’єкти тощо).

Питання використання природних ресурсів для судноплавства урегульовані земельним та водним законодавством, оскільки формування судноплавної інфраструктури потребує використання земель та об’єктів водного фонду. Слід зазначити, що земля та водні об’єкти можуть використовуватися для судноплавства як у своєму природному стані (базово), так і у видозміненому стані.

Відповідно до законодавства річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли, відповідно до законодавства України, їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Однак водні об’єкти (річки) є первинними щодо судноплавних шляхів.

Відповідно до Переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, водний шлях річкою Дніпро, розташований між селищем міського типу Любеч та гирлом річки, і має довжину 1004 км, а водний шлях річкою Прип’ять пролягає від державного кордону до її гирла і становить 62,5 км.

Це означає, що українські ділянки річок Дніпро та Прип’ять можуть використовуватися для судноплавства. До того ж, з метою забезпечення судноплавства, річки та землі водного фонду можуть піддаватися змінам у порядку визначеному законодавством, зокрема, поглибленню дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, будівництву гідротехнічних споруд тощо.

Водночас законодавством визначені види діяльності об’єктів, які потребують проходження процедури ОВД. Зокрема для проведення робіт з розчищення і днопоглиблення русла та дна річок та будівництва глибоководних суднових ходів.

Також, у разі можливого негативного транскордонного впливу на довкілля, передбачається процедура оцінки транскордонного впливу на довкілля відповідно до конвенції Еспо. Зауважимо, що згідно пункту 9 Переліку 1 до Конвенції Еспо процедурі ОВД підлягають «торгові порти, а також внутрішні водні шляхи та порти для внутрішнього судноплавства, які допускають прохід суден водотоннажністю більш ніж 1350 тон».

               Фото 2 – Очеретянка прудка в  національному парку «Прип’ять-Сходід»                           © FZS/Daniel Rosengren

 

Річки Дніпро та Прип’ять є середовищами існування рідкісних та цінних видів флори та фауни, що передбачає потребу дотримуватися вимог національного природоохоронного законодавства та виконання міжнародних зобов’язань у природоохоронній сфері. Зокрема Боннської, Бернської та Рамсарської конвенцій. Одним із способів дотримання вимог конвенцій є проведення процедури ОВД.

 

 

Однак, варто зазначити, що Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» не містить такої стадії ОВД як скринінг, яка передбачає попереднє визначення у кожному випадку чи потрібно проведення ОВД. Це дозволяє недобросовісним підприємцям ухилятися від процедури ОВД, що вказує на прогалини в законодавстві.

Крім того, законодавчі архаїзми часів радянського союзу, які не узгоджуються з положеннями системи права України, низький рівень екологічної та правової культури, кон’юнктурна зацікавленість функціонерів виконавчої гілки влади та недієвість правосуддя, дозволяють підприємцям, які здійснюють роботи з розвитку інфраструктури судноплавства, уникати державного контролю та законодавчих обмежень у сфері охорони довкілля. 

Річки Дніпро та Прип’ять є середовищами існування рідкісних та цінних видів флори та фауни, що передбачає потребу дотримуватися вимог національного природоохоронного законодавства та виконання міжнародних зобов’язань у природоохоронній сфері. Зокрема Боннської, Бернської та Рамсарської конвенцій. Одним із способів дотримання вимог конвенцій є проведення процедури ОВД.

3. Реалізація Європейської угоди про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення в Україні

28.09.2009 року Україна приєдналася до Європейської угоди про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення (Угода). Відповідно до Угоди Договірні сторони приймають положення цієї Угоди як погоджений план розвитку й будівництва мережі внутрішніх водних шляхів, що далі називається «мережа внутрішніх водних шляхів міжнародного значення» або «мережа водних шляхів категорії E», який вони мають намір здійснювати у рамках своїх відповідних програм.

        Фото 3 – Схематична карта майбутнього                         шляху Е40 через Зону відчуження

 

Перелік внутрішніх водних шляхів містить шлях Е40 – Річкою Вісла від Гданська до Варшави – через Брест – та Пінськ – та річкою Дніпро через Київ та Херсон.

 

 

 

 

Відповідно до Додатку ІІІ «Технічні та експлуатаційні характеристики внутрішніх водних шляхів міжнародного значення», технічні характеристики водних шляхів категорії Е можуть мати, як виняток, осадку менше 2,50 м. Однак нові водні шляхи категорії E повинні відповідати параметрам як мінімум класу Vb. Зважаючи на це, варто забезпечувати проходження суден з осадкою не менше 2,80 м.

Водного шляху від Гданська до Херсону (Е40) на сьогодні не існує, а це означає, що договірним сторонам Угоди для її реалізації необхідно забезпечити глибину шляху не менше 2,80 м на усьому маршруті, разом із мінімальною шириною 12,2 м.

Україна взяла не себе зобов’язання розвивати внутрішні водні шляхи. Однак це не є безумовним обов’язком для кожної з Договірних сторін, адже такі заходи мають здійснюватися відповідно до вимог законодавства.

Отже, Україна має вжити заходів щодо забезпечення створення водного шляху від кордону з Білоруссю до Херсону.

Припинення будь-якої навігації на річці Прип’ять понад 30 років вказує на невідповідність цієї ділянки вимогам потенційного шляху Е40 та потреби трансформації річки Прип’ять. Тому Уряд України заявив про наміри виконання робіт з поглиблення дна визначених ділянок для шляху Е40. Крім того, такі роботи не можуть здійснюватися у незаконний спосіб.

У такий спосіб, будь-які роботи з поглиблення дна річки на території України мають здійснюватися з дотриманням Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, затвердженого постановою КМУ від 12.07.2005 року №557.

Але для проведення днопоглиблювальних робіт необхідно:

  1. розробити проект днопоглиблювальних робіт з визначенням: ділянок річки для поглиблення, параметрів поглиблення, місць складання мулу тощо;
  2. провести оцінку впливу на довкілля та отримати позитивний висновок, а у разі можливого транскордонного впливу – і транскордонні консультації;
  3. отримати дозвіл у Державного агентства водних ресурсів на проведення робіт на землях водного фонду.

Лише після цього можна буде здійснювати поглиблення дна річки.

Водночас створення річкового водного шляху Е40 передбачає вплив на транскордонні водотоки та вплив на довкілля, що обумовлює нагальну потребу проведення дослідження впливу на довкілля у транскордонному контексті.

4. Поглиблення дна річки Припять: юридичний аналіз випадку

27.12.2019 року, за результатами проведеної публічної закупівлі, Філія «Днопоглиблювальний флот» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» і ТОВ «Собі» уклали договір закупівлі послуг (далі – Договір).

Відповідно до Договору виконавець зобов’язується надати Замовнику послуги з ремонтного черпання судноплавних річкових внутрішніх водних шляхів загального користування на українській ділянці р. Прип’ять. Для підтримання гарантованих габаритів суднового ходу на українській ділянці р. Прип’ять необхідно виконати ремонтне черпання обсягом 100 тис. м3.

Отже, формально мова йде про вид послуг «ремонтне черпання», яке не має визначення на рівні закону. Це визначення використовується у деяких підзаконних актах, яким позначають роботи, пов’язані із забезпеченням проектної глибини водойми і забезпечення нормативного стану портових гідротехнічних споруд. Однак річки не належать до категорії гідротехнічних споруд чи їх складових.

      Фото 4 – Днопоглиблення. uprom.info

 

Сторони Договору намагаються уникнути дотримання вимог законодавства щодо проведення днопоглиблювальних робіт, оскільки, в іншому випадку, підрядник мав би розробити проект робіт, пройти процедуру ОВД та отримати дозвіл на проведення робіт на землях водного фонду.

 

 

Так предметом Договору не може бути ремонтне черпання, оскільки передбачається зміна фізичних розмірів русла (дна) річки Прип’ять. Зі свого боку, дно річки – це землі водного фонду, які передбачають спеціальне регулювання. Це означає, що насправді Договір укладено для днопоглиблювальних робіт на землях водного фонду.

Тому можна говорити, що сторони Договору намагаються уникнути дотримання вимог законодавства щодо проведення днопоглиблювальних робіт, оскільки в іншому випадку підрядник мав би розробити проект робіт, пройти процедуру ОВД та отримати дозвіл на проведення робіт на землях водного фонду. Мотивом такого кроку може бути економія часу, ресурсів та уникнення ризиків відмови в отриманні дозволу на проведення робіт.

Фактично замовник днопоглиблювальних робіт є монополістом у сфері керування та підтримання річкової транспортної інфраструктури, який фактично є у підпорядкуванні Уряду (Міністерством інфраструктури та Кабінет Міністрів України). Як наслідок, це нівелює зусилля Міністерства енергетики та захисту довкілля України та Державного агентства водних ресурсів України, спрямованих на збереження і охорони річки Прип’ять.

Так способами реагування на порушення Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» залишається звернення громадськості до суду або, у разі початку поглиблення дна без дозволу, – Державною екологічною інспекцією України.

Посилюючим аспектом потреби проведення ОВД днопоглиблювальних робіт на річці Прип’ять, яка зазнала радіоактивного забруднення, є те, що зазначені роботи можуть вплинути на якість води басейну річок Дніпра та Прип’яті. Але юридично це передбачає лише потребу отримання дозволу для робіт у зоні відчуження.

У такий спосіб, країна зіштовхнулася з випадком небажання Уряду дотримуватися вимог закону, виправдовуючись казуїстичним тлумаченням законодавства у контексті архаїзмів часів радянського союзу.

Підсумок:

Українські річки Дніпро, Прип’ять та інші є потенційним просторовим базисом для судноплавства, однак їх використання повинно здійснюватися відповідно до вимог законодавства та міжнародних зобов’язань України. Це означає, зокрема, що проведення будь-яких заходів для розвитку судноплавства потребують досліджень: оцінки впливу на довкілля, радіологічний контроль тощо. І лише після цього можливе отримання відповідних дозволів на проведення робіт для створення водних шляхів.

Однак небажання Міністерства інфраструктури України та членів Уряду дотримуватися вимог природоохоронного законодавства позбавляє громадян України доцільності розраховувати на належний захист їхніх інтересів та безпеки перед інтересами бізнесу.

Свідченням нинішнього стану речей є законодавчі ініціативи щодо регулювання внутрішнього водного транспорту, які передбачають: виключення потреби проведення процедури ОВД для поглиблення водних шляхів; зміну контролюючих органів за режимами роботи водних об’єктів; можливістю продажу фірмами вилученого піску з дна річок; відсутністю потреби отримувати дозволи для поглиблення річок.

Отже, можливість захисту інтересів населення залишається справою самого населення, яка повинно докладати зусиль на кожній ділянці зіткнення з судноплавними лобі.