Європа: Великі плани, але не вистачає грошей на атомні електростанції

Будапешт, 8 червня 2009 року, Інтер Прес Сервіс (IPS) – Країни Східної Європи підтримують розвиток атомної енергії як єдиний можливий шлях для вирішення проблеми зміни клімату і скорочення залежності від російського газу, незважаючи на очікувані витрати, які вони не можуть собі дозволити.

Під час останнього українсько-російського газового скандалу, що відбувся на початку цього року, лідери різних країн центральної і східної Європи відразу ж вказали на необхідність використання атомної енергії для скорочення проблематичного імпорту російського газу.

На відміну від багатьох західних країн, суспільна думка в країнах центральної і східної Європи у переважній більшості підтримує атомну енергію з 80% рівнем довіри у Словакії і 70 % підтримки в Угорщині.

“Вони розглядають це як спосіб експортування електроенергії і вважають, що найпростішим вирішенням цієї проблеми є створення великих потужностей”, – заявив журналістам Інтер Прес Сервіс Олексій Пасюк, спеціаліст з енергетики Бенквоч, Київ, незалежна група моніторингу інвестицій банків розвиткуу. “Але в такі проекти необхідно інвестувати великі гроші, і, якщо інвесторам повезе, вони зможуть отримати свої дивіденди приблизно через 30 років”.

Країни центральної і східної Європи зіштовхнуться з сильною конкуренцією, так як всі вони прагнуть укласти угоди на експорт електроенергії, що вимагає встановлення низьких цін на електроенергію або потужної державної підтримки. Але це не вирішує всі проблеми.

“В цій галузі не вистачає кваліфікованого персоналу і можливостей для виробництва всього необхідного устаткування, а світова промисловість спроможна в найкращому випадку побудувати чотири реактори на рік.

Такі країни як Болгарія, Чеська Республіка, Словакія, Україна, Угорщина, Литва і Польща планують і в подальшому розвивати свої ядерні потужності. “Зараз в Європі будується кілька енергоблоків атомних електростанцій, і вони є гарним прикладом того, наскільки коштовні і складні такі проекти”, – відзначає О.Пасюк.

Олкілуото в Фінляндії є одним з них. Це – демонстраційний проект для ядерної промисловості. Тут вже спостерігається порушення графіку будівництва, що може привести до перенесення дати пуску об’єкту на три роки, перевитрата бюджету на 1.5 мільярди євро і неспроможність французької компанії Арева виконати технічні вимоги і вимоги техніки безпеки, заявлені фінською стороною.

Подібна ситуація має місце в східній Європі, де Болгарія має намір завершити будівництво атомної станції в Бєлєне. Вартість атомного реактора, що складала 3 мільярди євро, зараз досягає 6 мільярдів євро, а комерційні банки відмовляються від участі в цьому проекті.

Україна розробила національну стратегію розвитку атомної енергетики, яка передбачає будівництво 22 нових атомних реакторів, але до цього часу ці проекти так і не були розпочаті. Крім того, не було досягнуто дуже необхідної домовленості про співробітництво з Російською Федерацією.

В Угорщині деякі політики і представники промисловості хотіли б побудувати нові енергоблоки, вдвічі збільшивши таким чином потужність атомної станції в Пакші, що забезпече 37.2 % виробництва електроенергії Угорщини.

Але багато людей починають запитувати, звідки з’являться гроші для реалізації цих планів, адже вартість кожного енергоблоку оцінюється в розмірі 5 мільярдів євро.

Виконання всіх процедур для отримання дозволу може зайняти до 6 років, ще 6 років потрібно для будівництва енергоблоку і формування штату команди для обслуговування устаткування.

Словакія і Чеська Республіка здаються більш рішучими. Вони мають найбільш тісні історичні зв’язки між своїми енергетичними секторами в Європі, а їх уряди традиційно наближені до ядерного лобі.

“Майже скрізь ви можете знайти енергетичні компанії, які спеціалізуються тільки на атомній енергетиці, тому їм важко зупинити свою роботу, і вони намагаються переконати кожного, що вони – це майбутнє енергетичної галузі і наполягають на державній підтримці”, – відзначає О.Пасюк.

Минулого тижня енергетичні групи Чехії і Словакії домовилися побудувати новий атомний енергоблок на території атомної станції, другий енергоблок якої, побудований за радянських часів в 70-х роках XX століття, було нещодавно виведено з експлуатації відповідно до угоди про приєднання країни до ЄС.

Словакія, неодноразово вказуючи на існуючий в країні дефіцит електроенергії, також одержала дозвіл ЄС на будівництво нової атомної станції.

Окрім величезних витрат, атомна енергія також не пропонує рішення тим країнам, які прагнуть уникнути залежності, тому що росіяни завжди спроможні розробити менш затратні технології і паливо, а країни регіону покладаються на них в питаннях утилізації радіоактивних відходів.

Уряд України, один з найбільших в світі державних кредиторів енергетичного сектору, намагався на п’ять років віддати п’яту частину паливного ринку американській компанії Вестінгхауз (Westinghouse). Але урядовці швидко дійшли висновку, що паливо компанії Вестінгхауз, яку фінансує уряд США, вдвічі дорожче російського палива і менш підходить для атомних реакторів, в основному побудованих за російськими або радянськими технологіями.

Зараз, замість того, щоб витрачати мільярди на будівництво нових атомних станцій, деякі східноєвропейські уряди розглядають можливість подовження строку експлуатації існуючих станцій.

Цей варіант також має свої вади. “В світі є обмежений досвід щодо подовження строку експлуатації атомних блоків. Всі реактори, навіть однакового типу, можуть бути різними і специфічними, що означає, що ці програми мають бути розроблені для кожного окремого реактора, а також що необхідно провести серйозні досліди і витратити сотні мільйонів євро на кожний реактор”, – вважає О.Пасюк.

“Крім того, це не вирішує проблем, пов’язаних з тим, що навіть якщо не зараз, то через 15 років реактори мають бути закриті, а вам будуть потрібні гроші на виведення реакторів з експлуатації”.

Багато аналітиків вважають, що уряди повинні вкладати гроші в стимулювання енергоефективності, а не в створення додаткових виробничих потужностей.

“В даний час газ достатньо зручне у використанні і конкурентноспроможне паливо з погляду прийняття невідкладних рішень, а також більш сприятливе з екологічної точки зору, ніж нафта та вугілля”, – сказав О.Пасюк Інтер Прес Сервіс. (END/2009)

Золтан Дуджишин (Zoltán Dujisin), www.ipsnews.net