Олена Міскун: “Хімікати забруднюють воду та можуть викликати рак… ”

З Оленою Міскун, координатором інформаційного туру «За безпечну енергетику»розмовляємо прямо на майданчику, де представники Національного екологічного центру розповідають мешканцям Перемишлян про альтернативні джерела енергетики як основу енергобезпеки України. У червні 2013 року в рамках Програми міжнародних візитів на тему “Вплив від видобутку сланцевого газу бачення США» вона була серед представників України, які відвідали Вашингтон, округ Колумбія, штат Техас, Колорадо, Огайо і Пенсильванія. Українська делегація зустрічалася з представниками промисловості, вченими, керівниками і активістами громадянського суспільства з більше ніж ЗО організацій. Сьогодні висновками і враженнями про видобування сланцевого газу ділиться з читачами «ПК».

“В Україні проблему з енергоресурсами потрібно розглядати у двох площинах – це їх видобування і споживання. Почати треба з того, що будь-яке видобування – це брудний процес. Проте, якщо при традиційному бурінні, коли газ збирається у земній порожнині, роблять одну дірку і можна викачувати газ десятиліттями, забруднюючи невелику атмосферну ділянку, то зі сланцевим газом, який знаходиться в породі і роззосереджений по величезній території (Олеська ділянка займає 6 тис, км²) усе по-іншому. Щоб видобути на цій площі газ треба пробурити землю в шаховому порядку, влити у кожну свердловину в середньому до 15 тис, м³ води. Та вода буде містити велику кількість хімічних домішок і коли повернеться на поверхню за складом буде дорівнюватися до рідких токсичних відходів. І що найгірше, що ці токсичні відходи ніхто не навчився ще очищувати. Я їхала в Америку з думкою, що там це побачу, зрозумію, як це відбувається і принагідно казатиму, що ось в Америці роблять так. Але в Америці вони також не вміють це робити. Вони намагалися очищувати за таким же принципом, як очищують стічні води, але насправді лише розбавляють ці відходи і виливають їх назад у водойми. Що вони роблять, то це зберігають їх у ставках-випаровувачах, звідки усе випаровується з леткими органічними сполуками, які є канцерогенами «на радість» усім навколишнім селам або закачують їх під землю, стежать, щоб не фонтанувало, тампонують і все. З геологічної точки зору вони уже нащадкам мешканців цих територій створили серйозну екологічну проблему, яка виявиться згодом, коли ця вода почне мігрувати. Досліджування показують, що вода може досягати земних горизонтів навіть через тривалий час. Ще одна деталь, про яку нафтовидобувні компанії воліють не говорити, але за їхньою ж статистикою 6 відсотків свердловин дають тріщини і починають протікати протягом першого року експлуатації, ще 50 відсотків – протягом наступних 15 років експлуатації. У західному регіоні, де водозаборні зони щільно розташовані просто неможливо бурити, щоб не порушити санітарну зону.
Як це вплине на життя громади на території якої захочуть побудувати вишку? Середнє використання води для кожної скважини, як ми сказали, 15 тис, м³. Її може бути трохи більше чи трохи менше. Це значить, що ця вода буде конкурувати з посівними площами, людськими городами. При чому компанія за воду не платитиме, бо в угоді це не передбачено. Більше того, навіть не буде вестися облік спожитої води. Спочатку буде вестися сейсмологічна розвідка, а це – шуми, буріння, вибухи. Щоб обслужити свердловину треба зробити біля двох тисяч рейсів важких вантажівок по 35-40 тонн. Уявіть собі, що залишиться від доріг і від будинків, які стоять обабіч доріг. Роботи на майданчику ведуться цілодобово. Цілодобово працюватимуть дизельні двигуни, які викидатимуть в атмосферу вихлопні гази. Зрозуміло, що якість життя буде погіршена”.

– Якими є приховані загрози фрекінгу?
– Вони є технологічні і еко-логічні. Не можна виключати можливість аварій. В лютому цього року на одній із свердловин компанії «Шеврон» вибухнув газ. Один робітник пропав безвісти. Інший поранений. Пожежу гасили 4 дні. Після інциденту відділ зв’язків з громадськістю прислав місцевим мешканцям по сертифікату на піцу і на пляшку газованого напою, як компенсацію за небезпеку. Приємний жест з боку газовидобувної компанії. Тобто ми вам усім гарантуємо по піці, якщо у ваc, до прикладу, під носом вибухне газова свердловина. Працівники, які працюють на буровій знають, коли «треба бігти», а хто попередить усе населення довкруги, що треба евакуюватися. І цікаво знати, чи видадуть їм у випадку, якщо станеться викид сірководню, якого у нашій місцевості достатньо всюди і який у великих концентраціях є токсичним газом, хоч би респіратори.

Європейська комісія оприлюднила свою резолюцію про технологію фрекінгу. У ній йдеться, що навіть, якщо дотримуватися повністю усього процесу технології, то існує величезний ризик забруднення води. Причому у нас, в Україні – це на великій густозаселеній території.

Від цього не застраховане видобувна промисловість, кажуть нам. Та в цьому і біда, що так, ми це розуміємо – поламки обладнання, халатність працівників, бажання зекономити на техніці безпеки.

Речовини, що використовуються для фрекінгу потрапляють у воду і можуть викликати такі захворювання як рак, не виношування вагітності, неврологічні захворювання. Найбільш типові симптоми: кровотеча з носа, головні болі, втома, запаморочення, нудота, запалення горла, пазух носа, шкірні висипання, пухирі, розлад дихання, слуху, блювання, діарея, посилене серцебиття, тощо. У СІЛА ці симптоми спостерігаються як у людей, що живуть поблизу бурових майданчиків, де вода забруднена органічними хімічними сполуками і метаном, так і поблизу компресорних станцій, де повітря забруднене леткими органічними сполуками, такими як бензол і толуол. Бензол є доведеним чинником онкологічних захворювань, а толуол – сильна токсична отрута. Хворіють також тварини, у них випадає шерсть.

– Наскільки реальними є сподівання на енергетичну незалежність у зв’язку з видобутком сланцевого газу?
– Насправді ніяких наукових відомостей про запаси нетрадиційного газу в Україні немає. Поки компанія не почала бурити, вона не знає реальної величини покладів. У нас люблять розказувати, що запасів сланцевого газу в українській землі від одного до восьми трильйонів метрів кубічних, але я в такому випадку завжди кажу, що ці цифри залежать від оптимізму того, хто їх озвучує. Але є опосередкований натяк на те, що у нас може бути. Тому, що Польща, яка поруч з нами уже почала активно бурити. Там ті ж поклади, бо це Люблінський басейн. Набурили 50 свердловин, комерційних покладів газу вони не знайшли. І чотири великі компанії пішли. Але знаєте, що цікаво, вони купили ці ліцензійні ділянки у Польщі, а потім продали їх, кому б ви думали – “Газпрому”.

Так що компанія «Шеврон» ще подумає, що зробити з Олеським родовищем, якщо не знайде стільки газу, скільки їй буде потрібно….

– Лобістами видобування сланцевого газу мусується, як аргумент, думка про збільшення робочих місць у районі. Що скажете про це?
– У Америці ситуація виглядає так: стала команда висококваліфікованих спеціалістів мігріють з однієї площі на іншу і здійснюють усю підготовчу роботу з організації виробничого процесу. Далі на буровій також будуть працювати спеціалісти в незначній кількості. Місцеві мешканці хіба що матимуть шанс на якісь роботи у сфері обслуговування, у закладах громадського харчування. Крім того, місцеві мешканці матимуть проблему з мовним бар’єром.

– Під час попереднього опитування про дозвіл на розробку сланцевого газу всі місцеві громади нашого району однозначно висловилися «проти». Проте, обласна рада не зважила на це і сесією дозвіл було надано. Як далі діяти у цій ситуації громадам?
– За Конституцією України, єдиним джерелом влади є народ. І територіальні громади, за тією ж Конституцією, можуть розпоряджатись ресурсами і багатствами на своїй території на свій розсуд. Громада має вирішувати що в неї будуть видобувати і в який спосіб. Отже, перший крок для громади – це усвідомлення себе. Далі – обговорення того, що думають видобувати, проаналізувати для себе наслідки, вигоди, вимагати зустрічей з представниками видобувних компаній, висувати свої умови. І це потрібно робити уже, поки не почали завозити обладнання. Якщо йдеться конкретно про сланцевий газ, то, знову ж, нагадаю, що буде задіяно велику територію, на якій знаходяться кілька громад. У цьому є свої плюси і мінуси. Але, якщо з’являться небайдужі активісти, які організують громаду, то можна добитися результату.

Розмовляла Світлана Огородник, Перемишлянський край