Найбільша незадіяна електростанція УкраїниКабінет міністрів не квапиться ставити крапку в процесі прийняття головної державної енергопрограми. Процес триває вже третій рік поспіль: кожна спроба підписати та зареєструвати документ завершується його засланням на доопрацювання. Затримку можна було б списати на перфекціонізм експертів, що його розробляли, але економічні показники переконують в іншому: автори Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. міцно застрягли на початку 90-х минулого століття і ніяк не підженуть успадковані від Союзу амбіції під нинішні ринкові реалії. “Московські угоди” від 17 грудня 2013 р. внесуть свої корективи у виконання горезвісної стратегії, проте вкрай малоймовірно, що їх врахують в уряді.

Не бракує хіба що апетиту

Державна фінансова інспекція України дослідила виконання Енергетичної стратегії у 2006–2010 рр. В електроенергетику мали спрямувати 44,3 млрд грн залучених і власних коштів генеруючих підприємств, а також коштів держбюджету, зокрема на будівництво, реконструкцію та модернізацію ТЕС — 16,7 млрд грн, на гідроенергетику — 2,8 млрд, розвиток електромереж — 13,2 млрд та ядерну енергетику — 11,6 млрд грн. Проте рівень фактичного фінансування будівельних робіт становив близько 15% від плану. Чимало амбіцій, передбачених попередньою п’ятирічкою, амбіціями й залишилися.

Енергостратегія в редакції 2006 р. передбачала щорічне зростання обсягів виробництва та споживання електроенергії на 3% із досягненням у 2010-му рівня в 210 млрд кВт∙год. (за базовим сценарієм). Реально ж виробництво електроенергії у 2010 р. було меншим (188 млрд кВт∙год.) навіть за показник песимістичного сценарію стратегії (195 млрд кВт∙год.). Фактично запланованого на
2010-й мінімального рівня досягли тільки у 2012 р. (198 млрд кВт∙год.).

Прогнози економічного зростання — історія не про нас

В останній редакції Енергостратегії вказано, що за всіма сценаріями розвиток України відбуватиметься в два етапи:

1) високе посткризове зростання і досягнення докризового рівня ВВП;

2) зниження темпів економічного зростання разом із поступовою зміною структури ВВП у бік зростання сектора послуг.

На практиці ж країна відразу перейшла до другого етапу, не пройшовши першого. Утім, документ передбачає як базовий варіант зростання економіки на рівні 5% щороку. Нагадаю, що в 2012-му (в якому документ уперше вийшов на обговорення) зростання становило 0,2%. На початку жовтня 2013 р. Світовий банк знизив свій прогноз зростання економіки України на нинішній рік з 1 до 0%. Темпи падіння економіки в третьому кварталі 2013-го прискорилися до 1,5%, що фактично поставило хрест на сподіваннях досягти позитивного результату роботи цього року. Країну очікує чергове зниження ВВП. На 2014-й оптимізму також небагато — 11 листопада ЄБРР понизив прогноз зростання ВВП на наступний рік з 2,5 до 1,5%. У такій ситуації постає запитання: якщо було як мінімум три редакції документа, то чому жодна з них не врахувала цих тенденцій?

Ціна питання

Рік тому в першій редакції Енергостратегії сумарний обсяг необхідних інвестицій у розвиток паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) країни становив 1726 млрд грн, у березні цього року цифру було збільшено на 34 млрд, до
1760 млрд грн, а в останній редакції — ще на 61 млрд. Тобто за рік потреба у фінансових ресурсах зросла майже на 100 млрд грн. Основні зміни передбачалися у вугільному секторі. Йдеться здебільшого про прогнозні витрати на встановлення систем пилогазоочистки на теплоелектростанціях. У першій редакції на це планували спрямувати 100–110 млрд грн, у другій витрати скоротили до
37 млрд, в останньому варіанті стратегії зупинилися на 98 млрд грн.

Атомна дилема

Однією з головних причин гострої критики документа у 2006 р. були абсолютно нереалістичні плани розвитку атомної генерації. Нагадаю, що тоді планували побудувати та ввести в експлуатацію 22 нові ядерні реактори до 2030 р. Автори нової редакції стратегії дійшли висновку, що до 2030 р. достатньо побудувати 5–7 нових блоків на АЕС. Проте навіть ці плани видаються сумнівними: навіщо будувати нові блоки, якщо наявні не використовуються на повну потужність? Коефіцієнт використання встановленої потужності всіх АЕС України знижується з 2011 р. і за дев’ять місяців 2013-го становив 67,5%, тоді як середньосвітовій рівень — 87%. У ряді країн, зокрема в Японії, США, Республіці Корея, Фінляндії, Чехії, КНР, цей коефіцієнт на АЕС досягає 91–93%. У деяких країнах згідно з діючим регулюванням в енергетиці електростанції не можна вводити в експлуатацію без наявності ліній електропередачі, які давали б можливість видавати потужність у повному обсязі. Україна не належить до цих країн. Інакше як можна пояснити, що три з чотирьох АЕС (Рівненська, Хмельницька, Запорізька) через диспетчерські обмеження та недостатність ЛЕП не можуть працювати на повну силу?

Першими в черзі на будівництво в Україні мають бути енергоблоки №3 та 4 Хмельницької АЕС. У 2012 р. навіть ухвалили відповідний закон. Водночас в офіційних документах про будівництво ХАЕС-3 і ХАЕС-4 зазначається, що до 2020–2025 рр. південно-західна енергосистема буде надлишковою навіть без введення в експлуатацію зазначених енергоблоків. Тобто потреби в нових потужностях у південно-західному регіоні немає.

У той час як у цивілізованому світі підвищують ефективність використання наявних потужностей, в Україні планують збільшувати їх кількість. Це призводить до тривалих простоїв електростанцій у ремонтах, резервах і до неспроможності видавати електроенергію в мережу через відсутність ліній електропередачі.

Разом із тим в Україні існують значні надлишкові потужності. В цьому можна переконатися, подивившись статистику покриття пікового споживання за 2012 р (рис. 1).
erem_pic1_ukr

Втрати в мережах

За останні десять років Україна досягла значних результатів у скороченні втрат електроенергії у магістральних і розподільчих мережах. Проте сучасні українські показники втрат у мережах набагато вищі, ніж середні по ЄС, зафіксовані ще наприкінці 60-х років минулого століття, і вдвічі перевищують сучасні (рис. 2). Більш того, якщо на початку тисячоліття втрати зменшувалися досить прискореними темпами (до 2–3% щороку), то останнім часом таке зменшення майже зупинилось. У 2009 р. втрати у мережах загального користування становили понад 20 млрд кВт∙год. Це приблизно стільки ж, скільки спожили разом підприємства сфери послуг і сільського господарств.
79790

20 млрд кВт∙год. — це більш як річний рівень виробництва електроенергії двома атомними реакторами-“мільйонниками”. Рівень втрат в українських мережах майже вдвічі перевищує експорт електроенергії. Таким чином, якщо довести рівень нормативних втрат струму в Україні до середньоєвропейського, то можна значно підвищити ефективність роботи всієї енергосистеми країни та генеруючих потужностей. Нескладні розрахунки свідчать, що при зниженні втрат у мережах до 6% можна зекономити 10 млрд кВт∙год. електроенергії на рік. Це більше, ніж за цей час продукує один водно-водяний енергетичний реактор ВВЕР-1000 (такі використовуються на всіх українських АЕС).

Енергостратегією передбачалося підвищити експорт до 11,35 млрд кВт∙год. у 2010 р. з поступовим його збільшенням до 25 млрд до 2030 р. Проте у 2006–2010 рр. експорт навіть скоротився більш як удвічі — з 10,4 млрд кВт∙год. у 2006-му до 4,2 млрд кВт∙год. у 2010-му. Експорт почав стрімко зростати лише після внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” в березні 2009 р. і скасування дотаційних сертифікатів у березні
2012 р. (рис. 3).
79792

Управління попитом

У країні спостерігається гостра нестача регулюючих потужностей, попри надлишок електростанцій базового навантаження. Хоча саме їх існування в енергосистемі України є важливим чинником безпечної експлуатації атомних станцій.

Натомість у напівзатвердженій Енергостратегії чомусь ідеться про будівництво переважно базових потужностей. А відсутність маневрових потужностей використовується як причина, через яку розвиток відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) має бути суттєво обмежений. Якщо автори стратегії оперують такими поняттями, як smart grids, або “розумні мережі”, пропонують використання теплових насосів, теплонакопичувачів і “подібних технологій”, то чому б не скористатися більш перевіреним досвідом, який засвідчив свою ефективність? Demand-side management (або керування попитом) — комплекс заходів, спрямованих на зниження споживання, згладжування пікових навантажень (добових і сезонних), вирівнювання кривої попиту. Наприклад, у Таїланді у 1993–2000 рр. інвестували 60 млн дол. у заходи з управління попитом. Це дало змогу відмовитися від будівництва
566 МВт пікових потужностей. У Бразилії 200 млн дол. інвестицій у demand-side management дозволили попередити будівництво 500 МВт.

1,52 млрд т н.е. (н.е. — нафтовий еквівалент) — саме стільки енергії вдалося зберегти в результаті заходів з енергозбереження в 11 країнах — членах Міжнародного енергетичного агентства з 1974-го по 2010 р. Це більше, ніж було спожито нафти і електрики загалом. Таким чином, енергія, яку вдалося заощадити, є найбільшим джерелом енергії за останні 35 років у розвинених країнах.

Велику увагу у новій редакції Енергостратегії присвячено енергетичній безпеці. У забезпеченні останньої, на думку авторів документа, важливу роль відіграє видобуток сланцевого газу. Є підстави вважати, що дискусію про фрекінг розгорнуто тільки в одній площині: безпечна ця технологія чи ні. Проте не менш важливим є запитанням, а для чого, власне, нам потрібен видобуток цього газу? Звичайно ж, для заміщення дорогого імпортного газу. Але Інститут загальної енергетики Національної академії наук України ще в квітні 2010 р. чітко розписав, як знизити його споживання всіма секторами економіки на 20 млрд кубометрів — до рівня національного споживання в 32–36 млрд.

Чому розробники всіх державних програм і стратегій в енергетиці концентруються переважно на збільшенні генерації замість підвищення ефективності використання? Чому нафтові кризи навчили західні країни ефективно використовувати енергію та зменшувати втрати, а газові кризи в Україні призводять до заміщення одного газу іншим? Чому країна кожного місяця витрачає монотонно мільярд доларів у сусідню економіку (найчастіше беручи звідти ж гроші), а не у енергозбереження?

На жаль, після переговорів у Москві 17 грудня Україна перетворюється з суб’єкта на об’єкт на міжнародному енергоринку. Вся попередня робота державного апарату, рішення РНБОУ, всі державні та приватні програми з енергозбереження та підвищення енергетичної незалежності зійдуть нанівець.

Стратегічний резерв

Не зайвим буде нагадати, що енергоємність валового внутрішнього продукту України удвічі-вчетверо перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн ЄС. Наприклад, ВВП Польщі за паритетом купівельної спроможності (ПКС) більший від ВВП України майже вдвічі, хоча на виробництво такого обсягу ВВП витрачається менше паливно-енергетичних ресурсів, ніж в Україні. ВВП Туреччини втричі більший за український, знову ж таки, за такого ж обсягу використання ПЕР.

Ці факти демонструють відсталість і системну кризу українського народного господарства, а також масштаб неефективного використання енергії. Водночас рівня енергоємності, якого відповідно до Енергостратегії має досягти Україна у 2030 р., у сусідній Польщі досягнули вже сьогодні. Тобто стратегія вже передбачає 20-тирічне відставання від Польщі.

Ефект від системної політики зі зниження енергоємності демонструє така схема. Якби енергоємність української економіки в 2010 р. дорівнювала середньосвітовому значенню — 0,19 т н.е. на 1000 дол. ВВП, то на виробництво такого ж обсягу ВВП у 2010 р. (288 млрд дол. за ПКС) витратили б 55 млн т н.е., тобто вдвічі менше, ніж було фактично спожито. Обсяг зекономлених ПЕР становив би 60 млн т н.е.

Для порівняння: загальний імпорт ПЕР у 2010 р. становив 42 млн. т н.е. Таким чином, якби енергоємність української економіки відповідала хоча б середньосвітовому рівню, то Україна теоретично могла б не лише відмовитися від імпорту ПЕР, а й стати експортером.

Однак повернімося до напівзатвердженої редакції нової стратегії.

Дослідження свідчать, що підвищення енергоефективності в промисловості, сільському господарстві, сфері послуг і житловому секторі до європейського рівня дасть можливість Україні щороку економити близько 11,4 млрд євро. Це підвищить конкурентоспроможність української економіки, зменшить навантаження на природне середовище, поліпшить платіжний баланс країни. Розпочати цей процес нескладно, він навіть не потребує бюджетних коштів.

Передусім потрібен сильний і чіткий закон України про ефективне використання ПЕР. Муніципалітети, підприємства та установи державної й комунальної форм власності повинні отримати можливість залишити грошову економію від реалізації заходів з енергозбереження в себе на покриття відсотків за кредитами та подальші інвестиції в розвиток.

Усі споживачі теплової енергії мають бути оснащені лічильниками та автоматичними погодними регуляторами. Необхіднім є посилення будівельних норм і стандартів для нових будівель. Підвищення тарифів на газ та електроенергію для населення можна компенсувати адресною допомогою соціально вразливим категоріям населення. Громадські організації готові до співпраці з державою щодо інформування суспільства. Проте чи готова до цього держава?

Саме час зрозуміти, що найдешевша та екологічно чиста енергія — це не енергія атомних станцій чи навіть відновлюваних джерел енергії. Це та енергія, якої не було спожито. Енергозбереження — найбільша “електростанція” та найбільший паливно-енергетичний ресурс України. Це має бути основою Енергетичної стратегії України як на період до 2030 р., так і після.

Автор: Артур Денисенко, Координатор енергетичної програми НЕЦУ
Джерело: gazeta.dt.ua