Міністерство інфраструктури України розглядає річки України як технологічний ресурс для розвитку водних шляхів та намагається створити законодавче підґрунтя для перетворення річок у водні шляхи. Цей підхід реалізується за допомогою Закону Про внутрішній водний транспорт.

Закон Про внутрішній водний транспорт був ухвалений Верховною Радою України 03.12.2020, набере чинності 01.01.2022.

Його ухвалення дехто із урядовців оптимістично назвав внеском  до Європейського зеленого курсу. Але чи справді можна вважати ухвалений Закон кроком до зеленої економіки. Як що так, то Закон про внутрішній водний транспорт мав би сприяти впровадженню енергоефективних, ресурсоощадних технологій, покращенню стану довкілля, поліпшенню умов життя людини.

Насправді ухваленням Закону Верховна Рада суттєво послабила вимоги природоохоронного законодавства щодо охорони земель водного фонду.  Головним річкам України суттєво понижено статус природних об’єктів, які охороняються Законом. І це за обставин, коли долини річок, як правило, належать до територій смарагдової мережі відповідно до Бернської Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі. Тепер головне їх призначення – стати водними шляхами. Те, що річка – це важливий природний об’єкт, який надає прихисток багатьом жим істотам, до уваги не береться.  

Ухваленням зазначеного Закону по суті ліквідовано прибережні захисні смуги. Замість них будуть утворені так звані «смуги водного транспорту», на яких експлуатаційники річкових шляхів матимуть право будувати технологічні та виробничі споруди без отримання дозволу на роботи на землях водного фонду, без оцінки впливу на довкілля планованої діяльності.

Пунктом 3 Статті 15 Закону скасована вимога отримання дозволів на спеціальне водокористування, проведення робіт на землях водного фонду та користування надрами у разі виконання днопоглиблення річок. Це означає, що відкривається можливість безконтрольного виконання днопоглиблювальних робіт незалежно від стану річки та потреб інших користувачів екосистемних послуг річки.

До речі, у Законі немає навіть згадки про те, що днопоглиблювальні роботи мають виконуватися з дотриманням природоохоронного законодавства. А оскільки перевірка виконання днопоглиблювальних робіт природоохоронними органами не передбачена, то навігаторам надається монопольне право господарювання на річках.

Водночас варто привернути увагу до того факту, що ухваленням Закону Про внутрішній вод ний транспорт було водночас обмежені права Міндовкілля у перевірці дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами (ця норма повноважень Міндовкілля була вилучена зі Ст. 202 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).  Також обмежується право Міндовкілля на екологічний контроль суден під час перевірки дотримання вимог законодавства про радіаційну безпеку у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України (див. підп. 8), пункт 4,  розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону Про водний транспорт);

З метою узгодження положень інших законів, які регулюють діяльність на землях водного фонду (найперше Водний кодекс України, Земельний кодекс України) Мінінфраструктури підготувало проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо будівництва на землях, зайнятих водними шляхами, віднесеними до категорії судноплавних, в межах акваторій морських портів, в зоні дії навігаційного обладнання», у якому пропонує викласти Статтю 86  Водного Кодексу «Проведення робіт на землях водного фонду» у новий редакції. Вона називатиметься: «Стаття 86. Проведення робіт на землях, зайнятих водними шляхами загального користування». Цим Законом норми Закону Про внутрішній водний транспорт щодо безконтрольного господарювання на річках навіть посилюються

Згідно запропонованої редакції Ст. 86 Водного Кодексу категорія земель водного фонду зникає, замість неї з’являється категорія: «землі, зайняті водними шляхами загального користування».

На додаток до загальновживаної назви категорії робіт: «поглиблення дна для судноплавства» (за Водним кодексом) вводяться два нових визначення:

  • поглиблення дна для забезпечення безпеки судноплавства;
  • експлуатаційне днопоглиблення (роботи, що проводяться з метою підтримання навігаційних габаритів морських і внутрішніх водних шляхів, акваторій морських портів).

При чому виконання робіт категорії «експлуатаційне днопоглиблення» не потребуватиме отримання дозволу на проведення робіт на землях водного фонду, а порядок їх проведення визначатиметься відповідно до паспортів гідротехнічних споруд та/або плану шляхових робіт, які розроблятиме і затверджуватиме Міністерство інфраструктури.

Чи можна розрізнити за характером впливу на річку цих так званих «різних видів» робіт? Очевидно, що ні. Всі вони спрямовані на штучне облаштування русла для підтримання можливості судноплавства та згубно впливатимуть на річку.

Важливо тут говорити про характер робіт, а не з якою метою вони виконуються. Все це є днопоглиблювальні роботи. 

Міністерство інфраструктури вже давно намагається звільнитися від екологічного контрою за днопоглиблювальними роботами на річках та піднести ці роботи ніби це і не днопоглиблення, а просто так собі ніби пропилесосити міську дорогу, щоб прибрати пил аби народу краще дихалося. Те, що річка є важливою компонентою природи, живим організмом – не згадується.  

Чи може громадськість дозволити собі не помічати спроби будь-кого захопити монопольне право господарювання на річках? Очевидно, що ні.

У березні 2020 року Національний екологічний центр України оскаржив у суді факт маніпуляції термінами, які визначають види робіт на землях водного фонду під час укладання угоди на виконання днопоглиблювальних робіт на річці Прип’ять. Укладений договір так званого «ремонтного черпання» Адміністрацією морських портів України (за дорученням Мінінфраструктури) по суті були днопоглиблювальними роботами.

Це дозволило Адміністрації морських портів України та компанії «Собі» (виконавцю робіт) уникнути потреби отримання дозволу на виконання робіт на землях водного фонду у Державному агентстві водних ресурсів та проведення оцінки впливу на довкілля.

В результаті були порушені права громадян на здорове довкілля та участь в наданні зауважень при проведенні оцінки впливу на довкілля.

Попри грубе порушення чинних норм природоохоронного законодавства, суд не знайшов підстав у задоволені вимог НЕЦУ щодо виконання оцінки впливу на довкілля днопоглиблювальних робіт.

Суд спершу неодноразово відкладався. Після відмови суду першої інстанції, його рішення було оскаржене у апеляційному суді, який відмовив у задоволенні апеляції НЕЦУ.

Ось для прикладу короткий переказ розмови адвоката НЕЦУ зі суддею апеляційного суду, який заявляв на судовому засіданні, що стан довкілля його також турбує (розмова відбулася, коли днопоглиблювальні роботи річки Прип’ять вже були виконані):

Суддя: чому ви оскаржуєте договір в якому не є стороною?
Позивач: ним порушувалися наші інтереси, а оскільки виконаний то вже порушив і права.
Суддя: а що не так з тим договором?
Позивач: Неправильно визначений предмет що дозволяє уникати потреби отримувати дозвіл на поглиблення дна і проводити оцінку впливу на довкілля.
Суддя: чому завчасно не звернулися?
Позивач: звернулися завчасно. Двічі просили забезпечити позов. Двічі відмова, апеляція закріпила.
Суддя: ви ж розумієте що це договір укладений за результатами публічної закупівлі?
Позивач: звісно. До чого тут це?
Суддя: так в тендерній документації визначена неможливість зміни умов договору після укладення. Ви оскаржували тендер?
Позивач: ні, бо це не потрібно. Оскільки сам тендер не утворює юридичних наслідків щодо отримання дозволу на днопоглиблення і ОВД.
Суддя: а прокуратура все оскаржує, чому ви не оскаржуєте?
Позивач: бо не все що робить прокуратура потрібно і правильно.
Суддя: а чому ви не оскаржували такі ж договори на інших об‘єктах?
Позивач: бо ми не зобов’язані робити замість державних органів все.

Тут варто було б нагадати шановним посадовцям, які намагаються монополізувати право на використання природних ресурсів. Всі громадяни України рівні в правах згідно Конституції України.

Відповідно до Статті 13 Конституції: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.» Водночас згідно Ст. 5  Конституції «Ніхто не може узурпувати державну владу.»

Тому потрібно розвивати соціальний діалог і досягати суспільної згоди щодо кращого способу використання природних ресурсів, щоб не створювати підґрунтя для виникнення соціальних конфліктів та бажання народу реалізувати своє право здійснити владу «безпосередньо» не лише на виборах.

Категорії: Гарячі новини, Новини25.11.2021