Маловодний Дунай: чому обміліла одна з найбільших річок Європи

Дунай біля Корабії, Румунія, 12 серпня 2024 року.
Наслідки низької водності річки. Супутникове зображення Sentinel-2 / Copernicus EU

Інтерв’ю з Русланом Гаврилюком, кандидатом геологічних наук, заступником директора з наукової роботи Інституту геологічних наук НАН України, головою НЕЦУ

Дунай переживає безпрецедентне маловоддя. У середній течії річки — біля Будапешта, Белграда, Нового Саду — рівень води впав приблизно на два метри, а витрата води в окремих ділянках зменшилася у три-чотири рази порівняно з нормою. Спека, що охопила Європу цього літа, оголила рештки давньоримських споруд і затоплені під час Другої світової війни німецькі кораблі. Але за цією видовищною картиною ховається набагато серйозніша проблема — комплексний вплив зміни клімату та десятиліть втручання людини у природний режим річок.

Про те, що насправді відбувається з Дунаєм, як маловоддя позначається на екосистемах, водопостачанні, судноплавстві та енергетиці Європи, а також про ситуацію з Дністром і малими річками України, в етері Українського радіо розповів Руслан Гаврилюк.

Наскільки серйозна ситуація на Дунаї насправді?

Дунай став головною новиною останніх тижнів, хоча до цього варто було готуватися: ще на початку літа надзвичайна спека накрила Європу і, зокрема, басейн Дунаю. Проблема не обмежується лише цією річкою — та сама картина спостерігається і на Рейні, що впадає в Північне море: там на одному з пунктів спостережень зафіксовано найнижчий рівень води за всю історію вимірювань, яка ведеться з 1880 року.

Для Дунаю подібних абсолютних рекордів поки офіційно не заявлено, але зниження рівня та витрати води вже суттєво вплинули на судноплавство та енергетику — і це критично для Угорщини та Румунії, чиї атомні станції розташовані безпосередньо на Дунаї і залежать від його водності.

Чи є ці спостереження результатом наукового аналізу, а не лише емоційним враженням?

Це підтверджені дані. Усі країни басейну Дунаю, зокрема й Україна, обмінюються гідрологічними спостереженнями через відкритий портал DanubeHIS, де можна простежити динаміку рівня, температури й витрати води за останні роки.

Аналіз показує: у середній течії біля Будапешта, Белграда й Нового Саду рівень води знизився приблизно на два метри. У великому транскордонному водосховищі «Залізні ворота» на кордоні Румунії та Сербії рівень регулюється і змінився лише на кілька сантиметрів, оскільки це керований об’єкт. Але нижче за течією ситуація знову погіршується: біля АЕС «Черноводе» в Румунії витрата води становить близько 1500 м³/с — украй мало. Після впадіння в Дунай річок Сірет і Прут, що беруть початок в українських Карпатах, витрата зростає до приблизно 2000 м³/с, тоді як навесні цей показник сягав 8000 м³/с, а нормальне значення — близько 6000 м³/с. Це зменшення втричі-вчетверо.

Через це уряд Румунії вдається до підриву скельних порід і затоплення старих суден, щоб перенаправити потік у єдине русло — річка в Румунії розгалужується на кілька рукавів, і саме на одному з них розташована АЕС «Черноводе» та початок каналу Дунай – Чорне море. Мета — підняти рівень води всього на 4 сантиметри, і навіть це коштує величезних зусиль.

Яким Дунай був до втручання людини?

До будівництва гребель і водосховищ Дунай був вільною річкою, що виносила величезну кількість твердого стоку в Чорне море — саме завдяки цьому за останні приблизно 150 років сформувалася й розширилася унікальна дельта Дунаю, яка нині є природоохоронною територією і з української, і з румунської сторони.

Дунай історично — багатоцільова артерія для країн регіону: він протікає через десять країн (безпосередньо або по кордону), а весь його басейн охоплює 19 держав і понад 800 тисяч км² території — це більше, ніж площа України. Населення басейну перевищує 80 мільйонів людей. Для України дунайські порти сьогодні відіграють критичну роль у торгівлі й економіці, в умовах російської агресії.

Не менш важлива й підземна складова: прибережні водозабори в долині Дунаю, розташовані за кілька десятків-сотень метрів від річки, забезпечують питною водою чотири європейські столиці, розміщені на Дунаї. Для Відня Дунай — резервне джерело, а для Белграда, Будапешта й Братислави — ключове. Це стосується й України: найбільші українські міста на Дунаї, Ізмаїл і Рені, мають саме таку систему водопостачання, а Вилкове й Кілія беруть воду безпосередньо з річки.

А що відбувається з іншими річками, зокрема з Дністром?

Ситуація з Дністром не менш критична. Значна частина його басейну розташована в Україні, далі річка проходить через Молдову, більш ніж наполовину залежну від дністровської води, а потім повертається в Україну — саме дністровська вода забезпечує водопостачання Одеси. Коли під час окупації Херсонщини було зруйноване водопостачання Миколаєва водою з Дніпра, волонтери привозили туди воду саме з Дністра.

Наразі скид Дністровського водосховища регулярно зменшується — спільна міжурядова українсько-молдовська комісія переглядає його буквально щотижня. Витоки і Дунаю (через Прут, Сірет, Тису), і Дністра розташовані в українських Карпатах, тож обидва басейни переживають подібне зниження водності — це комплексна, а не локальна проблема.

Що спричиняє це маловоддя, окрім аномальної спеки?

Аномальна спека середини й другої половини червня, коли температура в Західній Європі сягала 40°C і вище, зачепила не лише традиційно спекотні південні країни, а й північ Франції та Південну Німеччину — саме там, у горах Шварцвальд, бере початок Дунай. Але це лише один чинник у довгостроковому тренді: посухи стають частішими й гострішими, а явища, подібні до нинішнього, повторюються дедалі частіше — раніше приблизно раз на десятиліття, тепер по кілька разів за десятиліття.

Причина — у зниженні здатності ландшафтів утримувати воду: зникають малі річки, знижуються рівні підземних вод, втрачаються водно-болотні угіддя, вирубуються ліси в горах. Наочний приклад — Придунайські озера, зокрема найбільше прісноводне озеро України Ялпуг: вони більше не отримують достатнього живлення від малих річок і фактично залежать від штучного поповнення дунайською водою.

Свою роль відіграє і сільське господарство: культури на кшталт соняшника чи кукурудзи потребують багато вологи, і разом із урожаєм Україна фактично експортує й воду. Наразі уряд намагається розширювати зрошення, але це не розв’язує проблему дефіциту, а лише посилює тиск на водні ресурси. Показовий і приклад Каховського водосховища — сільке господарство було неготовим до нових умов обмеженого доступу до води. Окрім того великі відкриті водойми втрачають значні обсяги води через випаровування, яке лише посилюється зі зростанням температур.

Чи врятують ситуацію майбутні дощі?

Опади поліпшать становище, але не розв’яжуть проблему в корені. Річ у тім, що здатність ґрунтів і геологічного середовища утримувати вологу знижується — через знелісення гірських масивів, втрату водно-болотних угідь і зниження рівня підземних вод. Тому Дунай тепер значно більше залежить безпосередньо від опадів, а не від природного резерву, який раніше підтримував стабільний мінімальний стік.

Коли дощі випадають, вода швидко стікає поверхнею й так само швидко зникає — природного «буфера», який раніше живив річку між опадами, вже немає. Це той самий процес, через який в Україні пересихають торфовища на Поліссі, що згодом призводить до торфових пожеж і задимлення Києва.

Як зміну клімату та маловоддя вже відчуває людина?

Найпоказовіший приклад — атомні станції Румунії та Угорщини, збудовані 40–50 років тому в розрахунку на те, що рівень Дунаю залишатиметься стабільним. На відміну від українських АЕС, у них немає ставків-охолоджувачів — охолодження реакторів прямоточне, безпосередньо з річки. Тепер, коли рівень води падає, насоси подачі охолоджувальної води оголюються, і це створює серйозний виклик, прогнозувати наслідки якого складно.

Чи можлива дерегуляція річок — і скільки часу вона потребує?

Ймовірно, це питання десятиліть. В Україні тривалий час велася дискусія про поступове зниження рівня Каховського водосховища, і врешті цесталося миттєво й катастрофічно — через підрив дамби російськими військами, коли за короткий час у Чорне море скинуло близько 18 км³ води, що завдало серйозної шкоди екосистемі моря.

Дерегуляцію варто починати з малих кроків: із малих річок і закинутих гідротехнічних об’єктів, які вже не виконують жодної господарської функції. Водночас варто відновлювати водно-болотні угіддя у верхів’ях річок. Показовий приклад — популяція бобрів у Європі: колись вона скоротилася до кількох осередків, а тепер відновилася по всьому континенту й природним чином відтворює водно-болотні ландшафти, утримуючи воду там, де тварини облаштовують загати.

Європейський Союз офіційно взяв курс на відновлення вільної течії річок: мета — відновити 25 тисяч кілометрів вільних річкових ділянок до 2030 року, а Закон ЄС про відновлення природи передбачає відновлення як суходільних, так і водних екосистем.

На самому Дунаї дискусія триває навколо ГЕС «Залізні ворота» — єдиної подібної до українського Дніпрогесу споруди на основній течії Дунаю. Гребля утримує весь твердий стік і мул, що негативно впливає на екосистему нижнього Дунаю, посилює ерозію та зменшує біорізноманіття, а заразом знижує корисну ємність самого водосховища. Ідеться також про облаштування рибоходів — адже будь-яка гребля фрагментує річкову екосистему, як це видно на прикладі Південного Бугу вище і нижче Олександрівської дамби чи на Дніпрі, де замість річкової сформувалася озерна екосистема водосховищ.

Чого Дунай уже втратив безповоротно?

Найбільше страждають екосистеми нижнього Дунаю. Те, що рівень води в українській частині річки поки не знизився суттєво, пояснюється близькістю до Чорного моря — але це означає підтягування морської води вгору за течією. Подібний процес уже чітко видно на Південному Бузі та Дніпрі, де клин солоної води заходить дедалі далі вглиб суходолу, засолюючи річки. На Дунаї, з огляду на його значно більшу витрату, ніж у Дніпра, цього поки не спостерігається, але сам механізм принципово можливий.

Зменшення швидкості й витрати води напряму погіршує якість води: чим повільніша течія, тим гірше річка самоочищується і тим менше розбавляється забруднення. Це підтверджують дослідження донних відкладів у водосховищі «Залізні ворота», де десятиліттями накопичувалося забруднення з верхньої течії, а також українські дослідження мікропластику в седиментах нижнього Дунаю.

Це безпосередньо позначається і на водопостачанні: прибережні водозабори підземних вод у долині Дунаю фактично використовують дунайську воду, очищену природною фільтрацією крізь алювіальні піщані відклади, — так працює водопостачання і в Братиславі, і в Будапешті, і в українських придунайських містах. Погіршення якості води в самій річці загрожує погіршенням якості води, яку отримують ці міста. Через зниження рівня поверхневих вод в українських Придунайських озерах воду вже доводиться подавати туди примусово.

Чому цього літа ми говоримо про посуху, а торік — про повені?

Загальна кількість опадів у басейнах наших річок змінюється не так сильно, як їх режим. Коли випадають потужні опади, вони швидше призводять до повеней, тому що ландшафти втратили здатність акумулювати воду — в озерах, ґрунтах, на болотах. Якщо цієї здатності немає, опади одразу перетворюються на повінь, замість того щоб поступово живити річку.

В Європейському Союзі діє окрема директива щодо підготовки до повеней і паводків, яка визначає території ризику затоплення та правила поводження з ними. Головний принцип — звільняти не лише русло, а й усю заплаву річки, щоб вона могла вільно розливатися, не завдаючи шкоди інфраструктурі. Показовий приклад протилежного підходу — курорт Еленіте, збудований у долині однієї з річок між Варною та Бургасом у Болгарії, який минулого року повністю змило під час повені.

Що можна зробити вже сьогодні — і хто за це відповідає?

Це спільна відповідальність, яка починається не з очікування дій від уряду, а з формування суспільного запиту знизу. Певні позитивні зрушення вже є: молодь загалом краще усвідомлює цінність довкілля, ніж покоління раніше, а державні плани управління річковими басейнами передбачають конкретні заходи. Головна проблема — фінансування: багато українських міст досі не мають очисних споруд і скидають стоки в річки без очищення.

Країни, які раніше за Україну вступили до ЄС, пройшли цей шлях — наприклад, Румунія після вступу в Євросоюз 2006 року витратила десятки мільярдів євро на впровадження Водної рамкової директиви та Директиви про очищення стічних вод, вимоги якої з часом лише посилюються.

На рівні побутового споживання ситуація в Україні поступово поліпшується: у Києві водоспоживання на одну людину за роки незалежності суттєво знизилося, значною мірою завдяки тарифній політиці — попри те, що український тариф усе ще нижчий, ніж у країнах ЄС. При цьому південь України вже вимушено перебудовує систему водопостачання через знищення дніпровських водозаборів, які живили Миколаїв і Кривий Ріг.

Маловоддя Дунаю — не поодинокий випадок, а наочний і яскравий прояв глобальних кліматичних змін, посилений десятиліттями втручання людини у природний режим річок. Наслідки відчувають енергетика, судноплавство, водопостачання мільйонів людей і екосистеми, відновити які буде значно складніше, ніж зруйнувати. Європа вже переглядає підхід до управління річками — від відновлення вільної течії до відтворення водно-болотних угідь, і Україні варто рухатися в тому ж напрямку, починаючи з малих річок і власних звичок споживання води.

 Матеріал підготовлено на основі етеру Українського радіо. Ведуча програми — журналістка Ольга Вернигоренко.

Проєкт SUNDANSE фінансується Європейським Союзом. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, належать виключно автору і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу або Європейського агентства з питань клімату, інфраструктури та довкілля (CINEA). Ані Європейський Союз, ані орган, що надав фінансування, не несуть відповідальності за зміст.