22 червня 2011 року ввійде в новітню історію України появою документу, який стане своєрідним символом часу у природоохоронному законодавстві – постановою КМУ N 704 Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових Програм. Цей документ пунктом 4 передбачає розроблення законопроекту про припинення виконання держпрограми формування національної екомережі.

Екомережа – це природні ділянки (біогеоценотичний покрив), що поєднані між собою і можуть складати значну неперервну територію з певним природоохоронним та/чи господарським статусом, даючи можливість рослинам і тваринам забезпечити розмноження та тривале існування їх груп (популяцій), а людям – на визначених умовах ними користуватися чи їх охороняти. Річ в тім, що в процесі суспільно-історичного розвитку людство на значних територіях знищило або суттєво змінило біогеоценотичний покрив, що має негативні наслідки в можливостях популяцій організмів існувати, а біогеоценотичного покриву – здійснювати роботу з трансформації сонячної енергії, підтримання біогеохімічного балансу, балансу води, кліматичних умов, що є основою для виживання людства і існування держав.

Розуміння того, що потрібно зберігати і відновлювати природу через створення екомережі прийшло в кінці минулого століття, і Україна взяла участь у розробленні Всеєвропейської стратегії збереження біо- та ландшафтного розмаїття, що була підписана в Софії (1995 р.) на міністерській конференції «Довкілля для Європи», основним елементом якої є формування екомережі. Ідеї екомережі ввійшли в документи Конвенції з біорізноманітності, збагативши і розвинувши світову екополітику (Куала-Лумпур, 2004) та інші документи ООН. Радою Європи та Довкільною програмою ООН (ЮНЕП) при підтримці Єврокомісії та ряду європейських країн було створено спеціальний орган з координації формування екомережі на рівні континенту. Така діяльність підтримується фінансово, в тому числі Глобальною екологічною фундацією. Сума допомоги Україні з міжнародних джерел для відновлення природи шляхом розбудови екомережі вже склала мільйони доларів, що є суттєвим для цієї сфери, що завжди в Україні фінансувалася за залишковим принципом.

Розробивши і схваливши на рівні закону Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (2000) та Закон про екологічну мережу (2004), Україна разом з Нідерландами, Швейцарією, Словаччиною стала лідером в інноваційній природоохоронній діяльності, що дозволяє шляхом відновлення неперервності біогеоценотичного покриву і регулювання режиму використання мати значний соціальний, економічний та екосистемний ефект, зменшуючи загрози, пов’язані з руйнуванням природного довкілля та погіршенням якості життя. В рамках виконання програми екомережі було створено десятки об’єктів природно-заповідного фонду, започатковано за підтримки місцевих громад формування екокоридорів та впровадження екосистемного підходу. Зазначена програма – одна з небагатьох, яка не потребує значних коштів і яка задовільно виконується, про що свідчать як дії та документи закордонних партнерів, так і висновки Рахункової палати ВРУ, і має неоціненний в перспективі синергійний ефект, підтримку громадян і міжнародної спільноти.

Рішення про припинення виконання цієї інноваційної і дешевої програми, єдиної в Україні в сфері живої природи – це показник рівня Уряду і «професійності» працівників Секретаріату КМУ, які нездатні ні зрозуміти сенсу чинних документів, співзвучних з сучасними світовими, ні оцінити свої дії чи їх наслідки. «Ламати – не будувати». Таке рішення КМУ – це посягання на здоров’я нації, на знищення останніх «островів» природи, руйнування іміджу України як європейської держави.

НЕЦУ пропонує відмінити пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №704.