Процес деградації центрального органу виконавчої влади, який відповідає за формування та впровадження державної екологічної та кліматичної політики, був запущений у 2012 році. Тоді був прийнятий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні», який зруйнував систему державного управління охороною довкілля в Україні.
З дня створення Міністерства охорони довкілля та природних ресурсів в 1991 році як самостійного ЦОВВ, його очолювали 19 міністрів, призначення кожного супроводжувалося реорганізаціями (які почастішали після 2012 року), створювалися та ліквідовувалися підрозділи та підпорядковані ЦОВВ, було ліквідовано територіальні органи, скорочувався штат, послідовно відбувалося зниження якості фахівців, втрачалася інституційна пам’ять.
Наразі серед 241 одиниці штату міністерства тільки 4 людини займаються формуванням заразом державної та регіональної політики. Згідно ж зі Стратегією реформування Державного управління України на 2022 – 2025 роки (Розпорядження КМУ «Деякі питання реформування державного управління України» від 21.07.2021), у системі розподілу функцій між ЦОВВ Міністерства мусять займатися тільки формуванням державної політики у своїй галузі, а інші функції – впровадження, нагляду та контролю – мусять бути передані агентствам і службам.
Реформа системи державного управління від початку і досі не приділяла належної уваги управлінню охороною довкілля. Навіть зараз, коли розпочалися перемовини про вступ до ЄС, Уряд фактично продовжує ігнорувати такі надзвичайно важливі чинники як пріоритетність екологічної політики та обов’язковість вимог її інтеграції до політик інших секторів; надзвичайну складність впровадження саме екологічного та кліматичного розділу переговорної рамки про вступ до ЄС (Глава 27), оскільки йдеться про більше ніж 200 екологічних директив та регламентів ЄС; чи не найбільшу серед інших розділів вартість впровадження (довкіллєвих) acquis ЄС, водночас – низьку спроможність поглинання асигнувань ЄС.
Ми бачимо з досвіду багатьох країн, що переговорний процес був тісно пов’язаний з питаннями спроможних інституцій. Водночас, щодо переговорних позицій, перехідні заходи чи відступи не можуть стосуватися адміністративної спроможності. Тобто, якщо щодо термінів впровадження частини або статті директиви можна домовлятися про перехідні періоди чи перенесення термінів впровадження, то стосовно адміністративної спроможності це не припустимо, вона мусить бути на місці одразу.
Наразі інституційна реформа в Україні відбувається без системного бачення, якої саме державної цілісної системи охорони довкілля та клімату ми прагнемо. Всупереч законодавству та міжнародним зобов’язанням, профільне міністерство і досі не спромоглося представити план інституційної реформи системи охорони довкілля.
Завдяки практичному досвіду (як України, так і країн-членів ЄС), прагненням громадськості та діяльності фахівців визначено три основні принципи інституційної реформи довкіллєвої царини, всі з яких необхідно впроваджувати у координації (синергії) між собою: системність підходів, пріоритетність впровадження базових реформ, інтегрованість інституційної складової до програми адаптації законодавства.
Міндовкілля мусить провести функціональний аналіз всієї інституційної системи охорони довкілля (включно з обласним та місцевим рівнем, системами формування, розподілу та контролю за цільовим використанням бюджетних коштів) з метою підвищення інституційної спроможності та визначення оптимальної архітектури ЦОВВ охорони довкілля та зміни клімату, розглянути можливості повернення до структури Міністерства територіальних управлінь та альтернативні сценарії ефективного впровадження державної екологічної політики на регіональному та місцевому рівнях з огляду на ті виклики, які постали внаслідок тотального нищення довкілля протягом десятилітньої російсько-української війни.
Міндовкілля, Комітет ВРУ з екологічної політики та природокористування, на основі висновків та рекомендацій такого аналізу, за участі двох проєвропейських платформ громадянського суспільства та його фахівців, на базі Діалогового майданчика при профільному Комітеті/Підкомітеті з євроінтеграції мусять сформувати бачення архітектури ЦОВВ системи охорони довкілля та клімату. Приділити особливу увагу забезпеченню функцій моніторингу стану довкілля, наочності представлення та доступності цих даних, аналізу та підготовки обґрунтованих рішень, оцінки досягнення цільових показників, забезпеченню консультацій з громадськістю та зворотнього зв’язку щодо формування та оцінки ефективності екологічної політики, а також приділити особливу увагу функціоналу оцінки впливу на довкілля планованої діяльності суб’єктів господарювання (ОВД) та стратегічної екологічної оцінки планів та програм (СЕО) з метою підвищення якості звітів екологічних оцінок, прозорості і зручності реєстрів ОВД і СЕО, контролю за якістю проведення екологічних оцінок.
Необхідно прискорити впровадження базових реформ державного моніторингу стану довкілля, державного екологічного контролю, реформи юридичної відповідальності за погіршення стану довкілля і порушення природоохоронного законодавства та фінансової реформи у сфері охорони довкілля та клімату.
У процесі планування та реалізації євроінтеграційних зобовʼязань України для набуття членства в ЄС необхідно звернути особливу увагу на забезпечення інституційної складової процесу, зокрема, включення необхідних положень до програми адаптації законодавства, особливо в контексті посилення спроможності.
PDF | Інституційна реформа система охорони довкілля України – ОБОВ’ЯЗКОВА умова членства в ЄС