Біорізноманіття – це тканина життя, складовою частиною якої є ми і від якої ми повністю залежимо. Для людей біорізноманіття має економічну, рекреаційну, культурну, екологічну та інші цінності. Наше власне здоров’я, а також здоров’я економіки та суспільства в цілому залежить від безперервного отримання різноманітних “екосистемних послуг”, замінити які буде або дуже дорого, або просто неможливо, тобто тих вигод, які людство отримує від екосистем. Це послуги екосистем із забезпечення людства природними ресурсами, здоровим середовищем існування, іншими екологічно та економічно значущими «продуктами».

Програма Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища (UNEP) організувала в листопаді 1988 р. Спеціальну робочу групу експертів з метою вивчення необхідності розробки міжнародної конвенції про біорізноманіття (CBD). У травні 1989 р., вона заснувала Спеціальну робочу експертів з технічних та правових питань для підготовки міжнародного правового документа щодо збереження і невиснажливого використання біорізноманіття. З лютого 1991 року Спеціальна робоча група була перетворена в Міжурядовий комітет з питань ведення переговорів. Результатом його роботи стало проведення 22 травня 1992 р. в Найробі Конференції з прийняття узгодженого тексту Конвенції про біорізноманіття. Конвенція була відкрита для підписання 5 червня 1992 р. на Конференції ООН з питань довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро (Самміт “Планета Земля”). Друга Конференція про охорону біорізноманіття відбулася у Джакарті, у листопаді 1995 року. Конвенція була підтримана всіма країнами світу, окрім Андорри, Брунею, Ватикану, Іраку, Сомалі, Східного Тимору та США. Всеєвропейська Стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Pan-European Biological and Landscape Diversity Strategy), прийнята на Конференції міністрів довкілля в Софії (1995), фактично є механізмом впровадження Рамкової Конвенції на Європейському континенті.

З часу підписання Конвенції термін “біорізноманіття” широко використовується науковцями, урядами, засобами масової інформації. Фактично, він використовується для позначення усіх проявів життя і акцентування на необхідності їх збереження, наголошує на одній з головних ознак життя – наявності великої кількості різноманітних живих форм. На Всесвітньому Самміті з невиснажливого розвитку, який відбувся в Йоганезбурзі 26 серпня – 4 вересня 2002 року, збереження та невиснажливе використання біорізноманіття та впровадження екосистемного підходу до збереження природи було включена до п’яти пріоритетних проблем людства (інші чотири – вода, енергія, здоров’я та атмосфера).

Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє не менше 35% її біорізноманіття, і за цим показником випереджає майже всі європейські країни. Україна має значний потенціал біорізноманіття і може розглядатися як один з потужних резерватів для відновлення біорізноманіття усієї Європи. Географічне положення України, її фізико-географічні умови сприяли формуванню багатого рослинного і тваринного світу, що налічує більше 70 тис. видів (за оцінками експертів, ще не описано одну третину видів, здебільшого грибів і комах). Це обумовлено тим, що в Україні на відносно невеликій території представлено біоту 4-х природних зон. До того ж, Україна знаходиться на перехресті міграційних маршрутів багатьох видів тварин.

На жаль, видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антропогенне навантаження на довкілля. Приблизно 8,3% судинних рослин, 31,1% ссавців, 19,7% птахів, 38% плазунів, 26,3% амфібій перебувають під загрозою зникнення. До першого видання Червоної книги України (1980) було занесено 151 вид вищих рослин та 85 видів тварин. До другого, діючого й нині, видання Червоної книги України (тваринний світ – 1994 р., рослинний світ – 1996 р.), включено вже 541 вид рослин і грибів та 382 види тварин. Істотне збільшення (у 4,5 рази) кількості рідкісних рослин і тварин і таких видів, що перебувають під загрозою зникнення, зумовлене збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми і свідчить про збереження тенденції до втрати живої природи.

Верховна Рада України ратифікувала Рамкову Конвенцію 29 листопада 1994 року (Закон про ратифікацію), а також ухвалила низку законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших міжнародних договорів обов’язкового та необов’язкового характеру, що регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття. На національному рівні координацію реалізація положень законів та відповідних програм здійснює Національна Комісія з питань збереження біорізноманіття та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Кабінет Міністрів України Розпорядженням № 675-р від 22 вересня 2004 року схвалив Концепцію Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки.

Сприяння збереженню біорізноманіття є одним із найстаріших напрямків діяльності Національного екологічного центру України. Експерти НЕЦУ, у рамках проектної та громадської діяльності, здійснюють постійний науковий та правовий нагляд за дотриманням Україною своїх міжнародних зобов’язань щодо збереження біорізноманіття. Останні здобутки НЕЦУ у цій сфері були пов’язані з питаннями моніторингу біорізноманіття в Україні.