26 квітня минуло 29 років із дня трагедії на Чорнобильській АЕС. За цей час для ліквідації наслідків аварії над IV блоком, що вибухнув, було зведено саркофаг, також на території АЕС обладнано й досі споруджуються сховища для відпрацьованого ядерного палива і відходів. А до 2017 року планується завершити будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага.

Втім, залишається актуальним питання: чи засвоїли ми за стільки років урок правильного поводження із «мирним атомом»?

Про особливості сучасного використання ядерної енергетики в Україні, модернізацію обладнання на АЕС та причини дешевизни атомної енергії — в розмові з експертом Національного екологічного центру України Іриною ГОЛОВКО.

— Через бойові дії на сході України та окупацію Донбасу втрачено понад 75 % вугільного потенціалу. Як наслідок — Україна почала зменшувати частку електроенергії, що виробляється на ТЕС, та збільшила генерацію на АЕС. Атомна енергетика — це наш шанс стати енергонезалежними від Росії?

— Зараз як ніколи ми відчуваємо нашу залежність від Росії. Проте мало хто говорить, що в атомній енергетиці ми так само практично повністю залежимо від нашого сусіда. Українські АЕС на 98 % працюють на російському паливі. В Україні видобувають уран, але з нього неможна отримати енергію, спочатку — потрібно зробити паливо. Це виробництво проходить у Росії. Зараз про це ніхто не говорить, бо Україна вчасно закупила це паливо минулого року, його запасів у нас вистачить до жовтня цього року. А що буде далі? Ми не можемо бути застраховані від того, що Росія не почне використовувати політичний шантаж свіжим ядерним паливом, як це було з газом.

Зважте, що зараз ми навіть не торкаємося питання радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива. Переробкою та зберіганням відпрацьованого ядерного палива з українських АЕС також займається Росія, за що ми розраховуємося з нею валютою: близько 200 мільйонів доларів щорічно.

В умовах війни з Росією працювати з російським постачальником-монополістом в атомній галузі дуже ризиковано. Ніколи не знаєш, що від нього очікувати.

Але річ у тім, що паливо для реакторів радянського типу, якими є всі наші реактори, виробляють лише дві компанії — російська та японсько-американська Westinghouse. Можливості диверсифікації насправді дуже обмежені. Максимум, чого ми можемо досягти, — 50% поставок палива від одного постачальника. І це не відбудеться швидко: через рік, чи через п’ять років. За кращих умов половина палива все одно буде з Росії.

— Цього року закінчується проектний термін експлуатації відразу двох атомних енергоблоків. Яка ймовірність того, що вони будуть остаточно зупинені?

— Ми говоримо не про два реактори. Масштаби набагато більші. До 2020 року для 9 із 15 наших реакторів закінчаться проектні терміни роботи. Три енергоблоки вже працюють у понадпроектний термін — два блоки на Рівненській станції й один — на Південно-Українській. Наявною Енергетичною стратегією України передбачено, що роботу всіх блоків буде продовжено, а планів із виведення їх з експлуатації немає. Їх можуть зупинити, якщо відповідальний за ядерну безпеку орган не поновить ліцензію, або якщо буде політична воля відмовитися від продовження терміну служби старих АЕС.

У проекті нової енергетичної стратегії на 2035 рік фокус з атомної енергії нікуди не дівається. Цей документ наче говорить: «Нам потрібні ці блоки! Ми на них розраховуємо! У нас немає альтернативного варіанту». Іншими словами, держава ставить нам ультиматум — усі блоки, які відпрацювали свій термін, потрібно продовжити. І хоча в Україні є орган, який має винести незалежне рішення про безпечність експлуатації енергоблоків, йому важко бути неупередженим, зважаючи на таку позицію уряду.

З іншого боку, ми маємо ще й фінансовий тиск. Щоб провести необхідну модернізацію на цих старих блоках, було залучено кредити під державні гарантії від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ЄС на суму 600 мільйонів євро. Ці кредити потрібно віддавати, тому уряду потрібно, щоб реактори працювали.

— За теперішніх тарифів на газ енергія від АЕС майже дармова. А це нам вигідно в економічному плані?

— В Україні атомна електроенергія дешева з двох причин. Перша — ми не платили за будівництво АЕС, вони нам дісталися у спадок від Радянського Союзу. А побудувати їх дуже дорого. В Європі вже дуже багато років усім світом будують три реактори, і жоден із них не закінчений і досі. Ось звідки у нашої влади таке жагуче бажання продовжити ресурс роботи енергоблоків, які існують. Друга причина «низького тарифу» — штучне встановлення цін на електроенергію. За цю низьку ціну нам доведеться розраховуватись у майбутньому. Зараз тариф на атомну електроенергію не покриває повністю навіть операційних витрат. Для того, щоб провести модернізацію атомних енергоблоків, потрібно залучити кредити. Також нинішній тариф не повністю покриває поводження з відпрацьованим ядерним паливом і відходами, їх захоронення, виведення з експлуатації енергоблоків. Поки що ми за це повністю не платимо. Однак це величезні суми, які потім потрібно буде звідкись взяти.

— А чому ми не платимо стільки, скільки маємо насправді платити?

— У нас роками стримували зростання тарифів на електроенергію для населення. Постійно ведеться неформальна боротьба між атомниками та вугільниками. Вугільна енергетика була частково приватизована людьми, близькими до влади. Відповідно, для того, щоб хоч на копійку підвищити тариф для вугільної енергетики, водночас стримати загальну ціну на об’єднаному енергоринку для споживачів, треба було зменшувати її десь в іншому. Тому атомною енергетикою можна було завжди пожертвувати, вона не потребувала виплат негайно, але буде потребувати додаткових коштів через рік, два, п’ять… Це не сприймається як проблема.

— Які в України є альтернативи?

— Україні треба робити ставку на енергоефективність та зменшення втрат електроенергії. Через зношеність мереж ми щороку втрачаємо стільки електроенергії, скільки виробляють два реактори. Якщо реконструювати мережі та знизити втрати у них до європейського рівня — до 5% з наших 12 — 13%, то два старих реактори можна спокійно закрити, без необхідності їх заміщення іншими потужностями. І це тільки втрати у мережах! У нас величезний потенціал до скорочення споживання енергоресурсів, у тому числі й електроенергії.

Вікторія БІЛАШ, Літня школа журналістики «Дня»
Джерело: day.kiev.ua