Боротьба за національне

Екологи скаржаться: такі прецеденти є тільки в України — коли місцева влада просить вище керівництво держави зняти статус національного з природного парку і ще й підбурює збирати підписи місцеве населення. Навіщо робити заповідні території нічийними — можна здогадатися. І це тоді, коли в Європі і влада, і громадськість намагаються віддати під охорону держави максимум землі. Загалом, заповідні території різних категорій в Україні займають лише 5,9% загальної площі, натомість в Європі норма заповідності становить 10—15%, а подеколи і 30%. Незважаючи на це, з початку 2010 року проблеми (в деяких парків намагаються забрати статус національного, на території других — виявили незаконне будівництво, треті належать ДУС і їх не віддають державі тощо) виникли аж у 13-ти національних заказників. Як розповіли «Дню» в Національному екологічному центрі, посягання на заповідні території є практично у всіх регіонах України. На захист найцінніших куточків природи піднялися понад 50 громадських організацій по всій країні, утворивши рух «Національним паркам — бути!» («День» писав, як активісти цієї організації відстоювали два національні парки на Миколаївщині). Як кажуть екологи, поки що заспокоюватися рано, бо ситуація тільки «пригасилася». Чим займаються наразі захисники природи і як оцінюють державну політику в заповідній сфері, «Дню» розповів заступник голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк.

— Пане Олексію, регулярно в «День» від вашої організації надходить інформація про те, що в одному парку хтось розпочав будівництво, в другого парку забирають статус юридичної особи; іноді є добрі новини — нещодавно ви нас інформували, що на Київщині створили два природні парки. Якщо оцінювати ситуацію загалом, чи вже немає такого напруження, яке відчували екологи кілька місяців раніше, чи національним паркам місцеве керівництво дало спокій?

— Не сказав би. Проблеми з національними парками нині — колосальні. Тому що до Віктора Ющенка в Україні було понад 20 національних парків, за його каденції на посаді президента було створено ще 33 парки. Заплановано ще більше, і це дуже добре. Все одно, якщо навіть і створити заплановані, Україна дуже сильно відставатиме від нормальних показників заповідності, а це в середньому 12% від території країни. До цього нам ще дуже далеко, бо наші заповідні території складають 6%. І навіть якщо створити хоча б гіпотетично всі заплановані національні парки, ми не матимемо нормальної частки заповідності. А це ж не просто європейський показник, а певна гарантія того, що ми зможемо зберегти природні території в доброму стані для того, щоб, власне, підтримувати біорізноманіття природи.

— Чи є в Україні достатній резерв для заповідання?

— Резерви є, але справа в іншому. Наприклад, лісники не хочуть віддавати ліс, тому що вони хочуть його рубати. До чого це призводить, ми добре бачимо в Карпатах. Ліси на схилах вирубано, Карпати, Прикарпаття затоплюється. Нас хвилює ще й степова зона — мало заповідається саме цієї землі. А ситуація така, що в усіх областях степової зони усі регіональні «червоні» списки тварин і рослин — теж практично всі степові. Тобто, йдеться про збереження завдяки заповіданню територій унікального біорізноманіття. Але в степовій зоні в нас надзвичайно мало заповідного фонду. Взагалі виходить так, що в списку заповідних зон степових областей є, наприклад, гай, або є насадження якоїсь сосни, акації. Це — сміх. Крім того, що цієї землі ніхто не заповідає, то ще й зараз є ініціатива лісників засадити всі залишки степів лісом — таким чином знищиться вся Червона книга. Тому пріоритетом заповідної справи в Україні має бути інтенсивне розширення площі заповідного фонду, і бажано в степовій зоні.

— Поговоримо про ті національні парки, які вже, за законами України, мають особливо берегтися — про національні парки. Чи продовжуються посягання місцевих чиновників на заповідну землю?

— Зараз в Україні почалися ініціативи «а давайте скасуємо національні парки». Таких прецедентів в історії України не було. Перша така ініціатива була в Миколаївській області. Там облрада, яка майже повністю складається з представників Партії регіонів, звернулася з проханням до керівництва країни скасувати двом національним паркам в Миколаївській області — «Бузький Гард» і «Білобережжя Святослава» статус національного. Ми звернулися за допомогою до Адміністрації Президента, маємо лист від голови Адміністрації Президента, в якому йшлося про те, що Віктор Янукович взяв на особистий контроль ситуацію в цих національних парках, що нічого не буде скасовуватися а буде створюватися нові. Я сумніваюся з приводу його особистого контролю, але впевнений у тому, що Адміністрація Президента не підтримає цих ініціатив, тим більше, що ось-ось планується всеукраїнська нарада під головуванням Президента на цю тему…

Але такі ідеї з’явилися в інших місцях. Є ідея Херсонської обладміністрації скасувати їхні національні парки, хоча це публічно не звучало… Потім була інша ідея щодо давно існуючого парку «Гомільшанські ліси» на Харківщині — знову йдеться про скасування статусу національного. Там місцеві жителі незрозуміло з яких причин почали збирати підписи за те, щоб скасувати національний парк. До речі, саме місцеві жителі неодноразово затримувалися працівниками парку на браконьєрстві як порушники. Основна їхня претензія — що їм не дають полювати в національному парку і ловити рибу сітками. Хоча ніде не можна ловити рибу сітками, а в національному парку із цим ще суворіше. Виходить, що вони збирають підписи за те, що їм не дають порушувати закон. Там ситуація дуже серйозна: вже провели в кількох селах громадські слухання і що цікаво: 100% землі парку «Гомільшанські ліси» — це землі Держлісфонду, тобто, люди до них не мають жодного стосунку. Зараз ми хочемо зупинити ініціативу щодо цих лісів, бо люди продовжують збирати підписи, пишуть Президенту. Національний парк не дає будуватися місцевим чиновникам, от вони й хочуть позбавити парк статусу національного руками селян.

Невирішеною залишається ситуація із трьома національними парками, які Віктор Ющенко створив на базі мисливських господарств Державного управління справами. Це «Синьогора», «Залісся» і «Білоозерський» — два в Київській області і один — в Карпатах. Домагалися їхнього створення дуже давно, тим більше що «Залісся» — це єдиний в Київській області парк, де живуть зубри. «Білоозерський» — це територія, яка примикає до Канівського заповідника з боку Київської області, а «Синьогора» — це один з найцікавіших в природному плані фрагментів території Карпат. Недаремно в цих куточках були і досі є державні резиденції — це непересічні куточки. До речі, на ці території ще з часів СРСР був обмежений доступ людей, і вони збереглися набагато краще, ніж інші масиви. Тож Віктор Ющенко наказав переоформити ці землі з підпорядкування Державному управлінню справами в національні парки, але вони цього не зробили. Тобто укази президента не виконали. Більше того, коли ми запитали, чому ж так сталося, то нам відповіли, що укази президента… на доопрацюванні. Я не розумію, як така установа може дозволити собі написати таку дурницю. Виходить, що ДУСя нині протидіє створенню національних парків. Можливо, й створення інших парків залишається на папері, бо мала бути створена адміністрація парків, виділено на це кошти. От ці три парки — перші, які мали бути не на папері, а вони, більшою мірою, ніж решта парків, залишаються існувати віртуально — саме через те, що ними цікавляться в ДУСі.

Ще була ідея розширити з 1 січня цього року територію Канівського заповідника — в кілька разів. Але ректор Київського університету ім. Шевченка (Канівський заповідник — єдиний, який підпорядкований вищому навчальному закладу, а не Національній академії наук чи Мінприроди) скасував юридичну особу Канівського заповідника. Це було в травні, потім почалася паніка і рішення скасували. А що це значило? Заповідники відрізняються від інших об’єктів природно-заповідного фонду тим, що всі 100% заповідника є власністю адміністрації. Чому так зручно створювати національні парки? Тому що вся земля передається самому заповіднику. І коли ректор скасував юридичну особу Канівського заповідника, вийшло, що земля — нічия і за той час (місяць приблизно), що вона булла нічиєю, уже прозвучали заяви, що хтось хоче приватизувати острів, ще щось… Зараз все повернулося на свої місця. Але подібних до цієї ініціатив в Україні — дуже багато…

— В тому, що вдалося відстояти заповідні території, велика заслуга громадських організацій, особливо недавно створеної ініціативи «Національним паркам — бути!». Робота ще продовжується?

— До всеукраїнської кампанії «Національним природним паркам бути!» вже приєдналися понад 50 організацій з різних областей, хоча централізованого управління ця ініціатива не має. Кампанія створилася саме з приводу кроків влади зі скасування національних парків. Такі ідеї чиновників нині фігурують у різних місцях. На сайті pryroda.in.ua. є колонка об’єктів, по яких фігурували можливі загрози. Наприклад, директора Карпатського біосферного заповідники Федора Дмитровича Гамора, який там керує з 1980-х років, обласна влада хоче зняти з посади з тієї причини, що він не дозволяє там рубати ліс.

Кампанія розпорошена по всій Україні. За півроку її існування, відтоді, як почалися проблеми на Миколаївщині, в усіх випадках вдалося зробити так, що все загасло. Не скажу, що це остаточна перемога, але все одно жодна з ініціатив влади на сьогодні не реалізована. Безумовно, наш внесок у це вагомий. Тому що все одно, окрім цього кола громадських організацій, захистом національних парків ніхто не пробував займатися. Ми та Держслужба заповідної справи — головний державний орган, який точно є проти будь-якого скасування національних парків. Момент боротьби з ними був, вона триває.

Оксана Миколюк, day.kiev.ua
Фото Руслана Канюки

Теги Ми в пресі Об'єкти ПЗФ Публікації